Економісторія

Відбулися помітні зміни й у системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відбивати реальні виробничі витрати й підприємства вже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. З цього прибутку підприємства повинні були вносити в бюджет плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли створювати свої заохочувальні фонди.

Для підприємств, переведених на нову систему господарювання, був установлений державний Знак якості для найважливішої серійної й масової продукції. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва й ін.

У 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і під кінець року працювало по-новому вже 15% підприємств, на долю яких доводилося 37% промислової продукції. Незабаром на новий порядок планування й економічного стимулювання стали переходити підприємства будівництва й торгівлі.

У рамках господарської реформи були зроблені конкретні кроки по підвищенню продуктивності праці й матеріальної зацікавленості колективів підприємств у результатах своєї роботи.

У перші два роки роботи по новій схемі помітно збільшився виробіток на кожного працівника, виросла заробітна плата. Люди, що вивільнялися, переводилися на нові потужності.

Господарська реформа торкнулася й сільського господарства. У березні 1965 року на Пленумі ЦК КПРС було поставлене завдання усунути негативні наслідки хрущовських "експериментів" на селі. Скасовувалися обов'язкові повсюдні посіви кукурудзи, більше уваги стало приділятися Центральним Чорноземним і Нечорноземним районам країни, відновлювалися присадибні ділянки й т.д. Мінялася система закупівель сільськогосподарської продукції: уводилися тверді (незмінні) і порівняно низькі плани заготівель на кілька років вперед до 1970 року включно. Підвищено закупівельні ціни на пшеницю, жито й інші культури, передбачалася диференціація цін по різних зонах і районам країни. При надплановому продажі зерна державі встановлювалася 50%-ва надбавка до основної закупівельної ціни (так звана "полуторна ціна"). Приймалися заходи щодо зміцнення господарського розрахунку в сільськогосподарських підприємствах.

Підсумки восьмої п'ятирічки були досить підбадьорюючими. У перші ж роки були досягнуті непогані результати. Зблизилися темпи росту продуктивності праці й середньої заробітної плати працівників, зайнятих у промисловості.

Чим можна пояснити прогресивні зміни в економіці? Вплив реформи, звичайно ж, був великим, але не вирішальним, тим більше, що очевидні поліпшення в економіці відбулися саме в першій половині восьмої п'ятирічки, коли масовий перехід на нову систему ще тільки розвертався. Справжня причина в іншому: у період повернення від совнархозів до міністерств підприємства дістали деяку свободу маневру, деякий час вони не були сковані жорсткою регламентацією, що й дало тимчасовий позитивний результат. Слід зазначити також, що до складання восьмого п'ятирічного плану були притягнуті професійні економісти, які прагнули закласти в план найбільш оптимальні параметри економічного розвитку країни.

Але вже у 1968 році темпи росту заробітної плати по всій індустрії обігнали темпи росту продуктивності праці, а це означало, що займаючись лише косметичними заходами, важко забезпечити довгостроковий економічний ріст. Хоча деякий ефект господарської реформи проявився досить швидко, але він виявився досить короткочасним.

Причина цього явища така. Насамперед, командна система швидко вихолостила навіть ті боязкі й непослідовні заходи, які були закладені в господарській реформі. Так, наприклад, для підприємств зверху встановлювався один з найважливіших показників - норма прибутку. Виконати цей плановий показник можна було двома шляхами: зниженням виробничих витрат або штучним завищенням цін. Перший шлях виявився дуже важким для підприємств, тому що жадав від керівників постійно займатися вдосконалюванням організації виробництва, а це було майже неможливо в умовах рутинної техніки. Тому багато керівників воліли йти по іншому шляху, тим більше, що ціни встановлювалися не на основі ринкового співвідношення попиту та пропозиції, а у високих кабінетах вольовим рішенням чиновників. Почався поступовий, ніде не афішований, ріст оптових цін.

Наприкінці 1960 - початку 1970-х років позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватися, народне господарство поверталося до традиційних джерел економічного росту за рахунок паливно-енергетичного й військово-промислового комплексу (у рамках ВПК перебувало до 80% машинобудівних заводів країни). Не принесли очікуваних результатів спроби впровадити в масове виробництво наукомісткі технології (радіоелектроніку, інформатику, обчислювальну техніку, біотехнологію й ін.). Структура радянської економіки здобувала усе більше нераціональний, однобокий характер з ухилом у важку індустрію й з мінімальним виходом на безпосередні потреби людей.

До початку 1970-х років, коли в економіці ще відчувався вплив реформи 1965 року, ставало ясно, що вона поступово згортається, хоча ніхто не скасовував економічних методів управління, а в партійних документах постійно підкреслювалася необхідність підвищення фондовіддачі, зниження виробничих витрат і фондоємності виробництва й т.д.

Однак все частіше стали з'являтися різні обмеження й регламентації, що підривало саму ідею госпрозрахунку. Так, були введені ліміти на створення фондів економічного стимулювання, понад які навіть високорентабельні підприємства не могли збільшувати ці фонди. Весь додатковий прибуток у вигляді "вільного залишку" доводилося перераховувати в державний бюджет. Таким чином, добре працюючі підприємства не заохочувалися, а фактично каралися за високі результати. Втім, на наступний плановий період завдання для них установлювалися з обліком цих високих досягнень.

Самою уразливою ланкою господарської реформи, мабуть, були взаємини щодо самостійних підприємств і державних управлінських структур, які у своїй діяльності усе більше опиралися на адміністративні методи. Апарат міністерств поступово розростався, виникали нові підрозділи. Фактичне прийняття рішень розподілялося між численними інстанціями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необхідно було "погоджувати" і "узгоджувати".

Реформа А. Н. Косигіна була із самого початку приречена на провал, тому що вона залишала без змін глибинні відносини виробництва - відносини власності. У реформі були закладені несумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства й ставали формально більш самостійними, вони не мали права самі призначати ціну на свою продукцію. Те ж саме відбулося і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхідних працівників, звільняти зайвих або погано працюючих людей. Тут керівники підприємств зштовхнулися з жорстоким опором профспілок і партійного апарату, які боялися розбудити найменші прояви невдоволення серед робітників.

Використана література