Економісторія

Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-их роках XIX ст. Проте їх було небагато —у 1837 р. у промислове розвинуті й Сілезії працювало всього 8 парових двигунів (у той же час на бавовняних фабриках Ланкашира (Англія) діяло 714 парових двигунів.

Промисловий переворот прискорюється у 50-60-их роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-их років різко збільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпами розвивається важка промисловість.

Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX cт. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

Боротьба за об'єднання Німеччини та підготовка до війни із Францією стали важливим стимулом промислового зростання країни у 50-60-их рр. У зв'язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Крупна (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація немало спричинилася до пізнішого політичного об'єднання держави.

3. Господарська реформа у 1965 р. в СРСР.

Проект Директив по восьмому п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР (1966-1970) розроблявся з великими труднощами. Уже в самий розпал роботи (1963-1964) стало ясно, що цифри, закладені в Програмі партії, у тому числі й на 1970 рік, навряд чи здійсненні, економісти - учені й практики - билися над тим, як розрахувати п'ятирічку відповідно до проголошених завдань, адже недарма їх уже на жовтневому (1964) Пленумі ЦК КПРС назвали волюнтаристичними.

Виникла ідея розробити ще один семирічний план на 1966-1972 роки, щоб якось замаскувати неможливість виходу на рубежі, визначені XXII з'їздом партії, і щоб до 1972 року хоча б трохи перевершити план 1970 року. Але до кінця 1964 року вирішили все-таки відмовитися від цього й знову повернулися до восьмої п'ятирічки, протягом якої планувалося збільшити продуктивність праці в промисловості на 33-35%, прибуток - більш ніж у двічи. Також передбачалось 80% приросту продукції забезпечити за рахунок збільшення продуктивності праці (проти 62% у сьомій і 72% у шостій п'ятирічці, за офіційним даними).

Однак здійснити задумане було неможливо без кардинальних змін в економіці, а тому гостро встала проблема її реформування.

У вересні 1965 року на Пленумі ЦК була прийнята постанова "Про поліпшення управління промисловістю, удосконалювання планування й посилення економічного стимулювання промислового виробництва", відповідно до якого в країні почалася нова економічна реформа. Було вирішено скасувати совнархози й повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республіканські й загальносоюзні міністерства по галузях промисловості.

Наступним важливим напрямком даної реформи стала зміна всієї системи планування й економічного стимулювання. Було визнано необхідним усунути зайву регламентацію господарської діяльності підприємств. Для цього скоротили число планових показників, установлюваних зверху. На відміну від колишньої системи, зорієнтованої на зростання виробництва валової продукції, тепер головним показником ставав ріст обсягів реалізованої продукції підприємства. Передбачалося оцінювати підсумки господарської діяльності по отриманому прибутку (рентабельності виробництва) і виконанню завдань по поставках найважливіших видів продукції.

Серед обов'язкових показників установлювалися ще й такі: основна номенклатура продукції, фонд заробітної плати, платежі в бюджет і асигнування з бюджету, показники по обсягу централізованих капіталовкладень і введенню в дію виробничих потужностей і основних фондів, завдання по введенню нової техніки й матеріально-технічному постачанню. Всі інші показники господарської діяльності передбачалось встановлювати підприємствам і організаціям самостійно, без затвердження в міністерствах і відомствах.

Відповідно до постанови було вирішено розширювати економічні права підприємств, розвивати прямі зв'язки між виробниками й споживачами на принципах взаємної матеріальної відповідальності й зацікавленості. Пропонувалося впроваджувати в практику відносини, засновані на господарських договорах між підприємствами.

Для підвищення ролі економічного стимулювання була зроблена спроба вдосконалити систему ціноутворення на користь низькорентабельних виробництв. Справа в тому, що в радянській економіці поряд з високоприбутковими заводами й фабриками завжди існувала безліч збиткових підприємств (наприклад, вся вугільна промисловість). Найчастіше на деяких високоприбуткових підприємствах були ділянки, що випускали необхідну для населення, але збиткову продукцію. Тому підприємства самі не хотіли випускати ці вироби й усіляко намагалися від них позбутися. У зв'язку із цим підсилювалося значення таких інструментів, як ціна, прибуток, премія, кредит, яким повертали їхнє вихідне значення.

Підприємствам надавалася оперативно-господарська самостійність (у встановлених межах), що вони повинні працювати на принципах окупності, рентабельності, матеріальній зацікавленості й матеріальній відповідальності за досягнуті результати, в умовах грошового контролю з боку держави за використанням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Вважалося, що нові принципи планування й економічного стимулювання повинні створювати в колективів підприємств зацікавленість у прийнятті більш високих планових завдань, більш повного використання факторів виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.

Господарська реформа почалася дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи переведені перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. У жовтні 1965 року було затверджене Положення про соціалістичне державне підприємство, у якому закріплювалися його права в галузі виробничо-господарської діяльності, будівництва й капітального ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці й заробітної плати, а також коло обов'язків і ступінь відповідальності за їх порушення.

Помітно змінилися відносини між підприємством і державою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні й водні ресурси. Дозволялося реалізовувати зайве обладнання іншим підприємствам. Встановлювалася залежність між розмірами виробничих фондів підприємства і їх внесків у державний бюджет, щоб зацікавити підприємство в кращому використанні цих фондів.