Правила і прийоми загартування

Швидко перебираю в пам'яті ці самі етапи, сподіваючись відрадити себе від необачного кроку. На одне обтирання у людей іде рік. Спочатку вони адаптуються до обтирання водою кімнатної температури, потім поступово знижують температуру і збільшують тривалість процедури. Обтиранням я ніколи не займався.

Потім душ. Контрастний душ — це прекрасно. Стій під краном і крути ручки гарячої й холодної води. Пеки різниця температур невелика, ніяких незручностей не відчуваєш, але тільки-но привчиш себе чергувати холодну воду з гарячою, з'являються досить гострі відчуття. Контрастний душ вважається найкращим засобом від простуд - в цьому я переконаний. Наступний етап - холодний душ.

3. Правила загартування.

Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ кра­ще закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.

При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.

Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у во­ді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві хвилини.

Меланхолійно розмірковуючи про це, я повільно прямую до води і вже точно знаю, що не відступлюсь: у мозку спрацювало якесь реле, яке зняло гальма з механізму прийняття ризикованих рішень, оскільки встигло від­рахувати, що прорахунки в методиці загартовування в даному випадку ком­пенсуються професійною необхідністю.

Я ступаю в чорну воду, енергійно пливу. Прислухаюсь до себе. Ну як? А ніяк! Звичайнісінько! Ти що, ніколи не обливався холодною водою? Точно таке ж відчуття. Мабуть, навіть м'якше, тому що там стоїш нерухомо під холодним струменем, а тут ретельно працюєш. Нічого особливого! Господи, а розмов скільки!

Швидко пливу до краю криги. По ній плигають рожеві “моржі”, махають мені руками. Помічаю, що їхні животи і руки дуже подряпані: весняний лід весь в гострих шпичках. Зараз допливу до краю і зразу назад, на лід вилазити не буду. Е, ні! Руки й ноги раптом почали швидко холонути, мерзнути, ду­біти, ніби годину нерухомо стирчав на морозі. Потерпіти, звичайно, можна. Але не варто. Це якраз той випадок, коли не варто змушувати себе. Подвиги тут не викликані необхідністю, а тому недоречні. Не допливши якихось п'ять метрів до краю, рішуче повертаю і щосили вигрібаю до берега.

Нарешті вискочив! Мені простягають банного рушника, ковдру. Міцно розтирають. А ось ковдра мені ні до чого. Підставляю тіло яскравому сонеч­ку і вітру, який, виявляється, зовсім не пекучий, а лагідний. Шкіра миттю обсохла, в ній поселилися тисячі радісних голочок. Тіло співає. Весело! Чудово!

Одягатися зовсім не хочеться. Тихенько бігаю по поляні і думаю про те, що, напевно, зимове купання добре насамперед тим незвичайним відчуттям, яке з'являється після виходу з води. Приблизно так само було, коли я впер­ше спробував поголодувати два дні. Теж підповзали всілякі страхи, але по­долати себе виявилося набагато легше, ніж передбачалось! Але коли минули

перші муки і труднощі, з'явилося відчуття дивовижної легкості в усьому тілі, незвичайної ясності думок, величезного душевного піднесення і праце­здатності.

Хочеться якомога довше зберегти в собі цей стан радості, що рветься назовні. Неподалік застукав м'яч. “Моржі” затіяли футбол. Ноги самі по­несли туди. До м'яча я жадібний з дитинства, а нині й поготів не втрима­тися!

Які там паси! Сам, сам, вперед, через ноги, крізь захисників! Забрали. От невдача! Та ще й по ногам уперіщили. Ніякої шаноби. А всього півгодини тому соромилися звернутися, ввічливо так шепотіли: “Товаришу кореспон­дент .” Що й казати, футбол спрощує контакти .

Сорок хвилин шаленої біганини — і ніякої втоми. Знову хочеться у воду, але робити цього не варто. Тепер, за всіма викладами фізіологів, я маю право пірнути в холодну воду не раніше ніж через дві доби: треба дати організму час відновитися. Що б я там не відчував, а купання в крижаній воді — величезне потрясіння.

Література.

1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
3. Спортивна газета.
4. Журнал “Здоров‘я”