4.3. Сучасне антимонопольне законодавство.
Конкуренція i антимонопольна практика регулюються сьогодні i на міжнародному ринку. Так у Римському договоpi, що заклав підвалини Європейського Економічного Співтовариства, статті 85 і 86 теж забороняють монополістичні угоди та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами комісії ООН з питань промисловості i торгівлі (ЮНКТАД) та ін. [7. стр 200]
В урядових структурах створені спеціальні органи, які повинні впроваджувати в життя антимонопольну політику, наглядати за дотриманням прийнятих законодавчих актів.
Що стосується України, то перший антимонопольний закон у нас в державі був прийнят у 1992 році – закон “ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Згідно з цим законом зловживаннями монопольним становищем вважаються:
1) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, можуть призвести до створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
2) відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін
3) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
4) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
5) встановлення монопольно низьких цін на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
За порушення закону передбачаються такі норми покарання як стягнення штрафу, вилучення незаконно отриманого прибутку, відшкодування збитків.
Якщо виявляється що підприємство є монополією, то антимонопольний комітет може назначити примусовий поділ підприємства (крім тих випадків, коли не можлива територіальна відокремленість підприємства). [12]
Взагалі в світі існує два основних напрямка реалізаціі антимонопольного закона,спрямованого проти змови компаній:
А) судово-законодавче, пов”язане з судовим переслідуванням та покаранням у вигляді
санкцій, штрафів,мирового узгодження, тюремного ув”язнення від 4-х годин до 2-х
років:
Б) адміністративне, коми спеціальні органи вимагають від компаніі відміни антизаконних
рішеннь. [11. стр 59]
І хоча характер та конкретний зміст антимонопольного законодавства у різних країнах має свої особливості, але можливо виділити загальні для усіх країн основи цього законодавства:
- охорона та заохочення конкуренції:
- контроль над фірмами, що займають положення на ринку:
- контроль за цінами:
- захист інтересів користувачів:
- захист інтересів та сприяння розвитку середнього та мілкого бізнесу.
Сучасне антимонопольне законодавство має два рпинципових напрямки - контроль за цінами та контроль за злиттям компанії.
Злиття — це об'єднання двох або більше фірм при згоді власників об’єднати їхні капітали у власність однієї нової фірми. Розрізняють горизонтальне, вертикальне та конгломератне злиття. Горизонтально злиття— це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку. Ввртикальне злиття — це злиття фірм, які пов'язані стосунками "постачальник- покупець". Конгломератне злиття — це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками). Частіше обмежуеться горизонтальне злиття (у США найриклад, при використанні обмежень застосовується індекс Герфіндаля — Гіршмана, який зростае при горизонтальному злитті фірм). Вертикальне злиття, з одного боку, може навіть вітатися, тому що веде до зниження трансакційних витрат, з іншого — угода про таке злиття може містити дії, які обмежують конкуренцпо, що стае предметом розгляду владних антимонопольных органів.
Фіксаціяцін — це спроба кількох фірм об'єднатися з метою встановлен ня певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується або ціна, яка є завищеною, тобто монопольною (на зразок картельних угод), або така, що обмежуе появу нових конкурентів. Останне асоціюється із грабіжницькимціноутворенням — встановленням ціни нижче рівня вартості. Іншою не- формальною ознакою грабіжницької цни є встановлення її на такому низькому рівні, що це має сенс тільки для виштовхування слабших суперників з ринку.
Більш сучасним у світі вважається такий підхід до антимонопольного законодавства i антимонопольної політики взагалі, коли враховуються різні цілі суспільства, скажімо, не лише висока ефективність, але й справедливість. Більше уваги повинно приділятися проблемі підвищення суспільного добробуту, i зокрема добробуту споживачів.
3 урахуванням альтернативних цілей політики державна влада інколи сама йде на обмеження конкуренції. Зокрема, можуть робитись винятки з антимонопольного законодавства для деяких учасників ринку (наприклад, для профспілок); можуть створюватись легальні картелі — коли адміністративними рішеннями розподіляється ринок i обмежується конкуренція; можуть прийматись закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.
Існують погляди (наприклад, австрійської економічної школи), що неокласичне розуміння ефективності, яке обмежує взаемовигідні добровільні угоди, є надто вузьким, оскільки такі угоди є основним механізмом координації в ринковій економіці. Тому всі угоди слід вважати ефектйвними, бо вони спрямовані на кращу координацию економічних планів учасників. Звідси, найефективнішим є такий відкритий рынок, де кожний учасник має максимально вільний доступ до ринкової інформації i широкий спектр можливого планування своix цін.
Отже антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершеного вигляду.
5. Встановлення ціни монополістом та максимізація монопольного прибутку.
5.1. Попит на продукцію монополіста.
Практичну частину своєї роботи я б хотіла присвятити висвітленню такої проблеми як встановлення монопольної ціни та максимізація прибутку монополіста. Але спочатку я б хотіла висвітлити проблему вимірювання монопольної влади – розглянути показники на основі яких можна робити висновки є фірма монополією чи ні.
Для цього використовуються різноманітні кількісні показники. Найпоширеніший i найпростіший з них — це коефцієнт концентрації — відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбіьших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми — відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на рынок за певний проміжок часу (piк), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.
Індекс концентрації — величина недосконала, тому що він може бути однаковим i для олігополіїзкількома близькими за обсягом випуску фірмами, i для галузі з домінуючою фірмою, яка наближаеться до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля- Грішмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою
Завантажити реферат