Коли починають досліджувати історію військового мистецтва у Східній Європі?
Вийшло так, що перші узагальнюючі дослідження почали писати професійні військові Російської армії. У 1910 р. підполковник Пасипкін написав роботу про розвиток воєнної справи давнього Єгипту. Питаннями історії військового мистецтва займалися не лише офіцери та генерали генерального штабу, яким це треба було б робити за службовим обов’язком але і офіцери лінійних військ. Значний внесок в дослідження воєнної історії України також був за військовими. Пригадати хоча б «Історію русів», автором якої був хтось із козацької старшини, «Історію України-Русі» Миколи Миколайовича Аркаса.
Як займались і займаються питаннями воєнної історії в арміях Європи та Америки?
Цьому колу питань завжди приділялася велика увага. При генеральних штабах існували і існують великі відділи, перед якими поставлені конкретні питання, пов’язані з воєнною історією. В такій немілітаризованій державі, як Греція комітет військової історії у своєму штаті налічує понад 400 (!) штатних одиниць. Значні штати мають департаменти військової історії Великої Британії. Сумний досвід англо-афганських війн другої половини XIX ст. показав, що нехтування знаннями воєнної історії може дорого коштувати. Аналогічна ситуація спіткала і радянських військових в тому ж Афганістані. Величезну увагу приділяють воєнній історії в Ізраілі. Там цими питаннями займаються на рівні начальника Генерального штабу. Значну увагу минулому приділяв Моше Даян, який при плануванні ударів враховував матеріали історії. Бувший начальник Генерального штабу Ізраіля генерал-майор Ігал Ядін написав фундаментальну працю «Військове мистецтво Біблейських земель».
Як ви оцінюєте сьогоднішній стан вивчення проблем давньої воєнної історії в Україні ?
Одна з найважливіших проблем — вивчення історії зброї. Комплекс питань пов’язаних зі зброєю, однією з найбільш ефективних та показових категорій матеріальної культури, завжди був в центрі уваги фахівців-археологів. На теми пов’язані зі зброєю, її походженням, типологією в Україні археологами вже захищено п’ять кандидатських та три докторських дисертації, видано кілька монографій.Якщо з вивченням давньої зброї у археологів немає проблем - їх професійна підготовка і досвід дозволяє це робити, то набагато складніше писати про коло питань, пов’язаних з тактикою та стратегією. З власного досвіду знаю як це важко для старшого лейтенанту запасу з рівнем підготовки військової кафедри цивільного вузу. Лише в останні роки військовою справою минулих часів почали займатись військові історики. Започатковано Український інститут воєнної історії, видається часопис «Воєнна історія», сьогоднішнє число якого присвячено проблемам давнини. На нещодавно створеній спеціалізованій вченній раді Національної академії оборони України захищено дві кандидатські дисертації. Зараз над темами воєнної історії давнини та середньовіччя працює кілька пошукачів та адьюнктів. Виник своєрідний розподіл праці: археологи переважно займаються історією давньї зброї, військові історики — загальними питаннями. Прикре враження створює положення військових істориків Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, що працювали у невідремонтованому приміщенні, яке нагадує напівзруйновану казарму повоєнних часів. Центром закінчується підготовка нарисів історії воєнної справи давнього населення України. Але через відсутність коштів виникають проблеми з їх виданням.
Чи можна виховати сьогодні свідомого воїна-патріота нашої держави без повернення до героїчних традицій нашого народу? Чи можна підготувати офіцерські кадри нашої армії без вивчення ними світового і національного досвіду розвитку воєнного мистецтва? Але по сьогоднішній день не виданий вітчизняний підручник для вищих військових навчальних закладів з воєнної історії та історії воєнного мистецва України.
Зараз у вищих воєнних закладах нашої держави змушені користуватись застарілими радянськими виданнями. Не задовольняє сучасних вимог і «Історія українського війська» в основу якої покладені історичні знання початку минулого століття, тай коло розглянутих питань обмежується тільки однією складовою воєнної історії. Певен, що створення підручників та посібників з воєнної історії України є нагальною проблемою. На презентації першого числа журналу «Воєнна історія» йшла мова про намір підготувати конче необхідну «Воєнну енциклопедію України». У «Радянській воєнній енциклопедії» деякі матеріали розглядаються з позицій, що не можуть задовольнити нас. Це стосується не лише питань історії України сучасної та середньовічної, але й давнини. Недоліки і помилки «Радянської воєнної енциклопедії» слід врахувати і виправити. Це стосується не лише текстів, а й малюнків.
Завантажити реферат