НЕВРОЗИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ
План
1. Вступ
2. Думка про проблему дитячих неврозів
3. Висновки: невроз дітей - чи можна уникнути?
4. Список використаної літератури
Вступ
Дана тема по своїй актуальності заслуговує на увагу не тільки фахівців в області дитячої невропатології, але і, насамперед, батьків, вихователів дитячих садів, учителів. З кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлений діагноз якого-небудь нервового захворювання. За даними досліджень А.І.Захарова до закінчення молодшої школи здорових дітей менше половини. Причини такого явища криються не тільки в складній соціальній обстановці, але на багато глибше.
Небезпека цього захворювання криється не в його чи вазі невиліковності (невроз - вилікуємо), а у відношенні до цього захворювання. Більшість батьків просто не звертають на перші ознаки чи неврозів нервових розладів у своїх дітей, друга частина - якщо і звертає увагу, то відноситься досить поверхово (“саме пройде”), і лише незначна частина починає реальні дії для виправлення положення. На думку шкільних педагогів і психологів до середніх класів діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна назвати лише одиниці. Якщо врахувати, що невроз з'являється не в шкільному віці, а набагато раніш, і до шкільного віку частина дітей приходять зі стійкими нервовими порушеннями, то можна зробити сумні висновки.
Прислів'я говорить: “Посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю”, “Звичка - друга натура”. Народна мудрість тонко помітила зв'язок між способом життя, що закладається ще в дитинстві, і відносинами людини з навколишніми його людьми, з яких дійсно складається його доля. Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що він:” матрац, нехлюй, телепень”, то чи рано пізно в це починає вірити. Але спочатку усередині дитини відбувається конфлікт, тому що він знає, що він не такий поганий, що він намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитини під свої мірки. З цього конфлікту “випливає” нервова напруга, з яким дитина під годину не може справитися. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушений шукати механізм захисту власного “Я” доступними для нього способами, або він буде пручатися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не перемінять свою “виховну політику”, те в дитини виникне нервовий розлад, невроз, що підростаючий людина понесе із собою в доросле життя. Напрошується закономірне питання: чи виростуть ці діти повноцінними особистостями, чи будуть вони щасливі і щасливі? Напрошується відповідний відповідь. У книзі Вл. Леві “Нестандартна дитина”* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога з приводу своєї дитини: хлопчик перестав забирати свою постіль. Скільки років вашому хлопчику? - запитав психолог. 25 - відповіли батьки - він уже 3 роки як одружений. Причина виявилася лежала на поверхні - батьки виховували своєї дитини так, як хотілося їм, примусили надійти в інститут по їх виборі. От “дитинча” і збунтувався.
Судячи з масштабу поширення цієї проблеми - у недалекому майбутньому нам грозить “повна невротизація населення”. Суспільство своєму з невротиків, що складається в більшості, не зможе гармонійно існувати надалі. Чим може обернутися проблема дитячих неврозів надалі, говорити не приходиться.
Може показатися, що я згущаю фарби і малюю апокалиптическое майбутнє. Так, проблема важлива, дуже. Але усе більше батьків надає значення здоров'ю своїх дітей і своїх родин у цілому. На жаль, більшості з них приходиться діяти методом проб і помилок, але саме головне - вони хочуть виростити здорових дітей. Задумуються про профілактику дитячих нервових захворювань і намагаються не допускати їх. Ніхто не сперечається - сучасне життя стало складної, позбавленої стабільності і повні стресів. У даних умовах жити і ростити нове покоління буде легше тільки здоровій людині і фізично, і морально, але в першу чергу психічно.
Сучасна родина “являє собою не застиглу соціальну організацію, а динамічну мікросистему, що постійно знаходиться в діалектичному розвитку. Загальновідомі визначені зміни, що відбулися в структурі родини: зменшення розмірів родини і кількості дітей, зменшення ролі старшого брата і сестри, зникнення різкої диференціації між членами родини в цілому” - пише А.И.Захаров у книзі “Неврози дітей”. Сюди ж можна додати і змішання полових ролей у суспільстві: стає усе більш помітна фемінізація чоловіків і, назад, мускулюнізація жінок. Чоловіки усе більше відстороняються від виховання власних дітей (хоча треба відзначити, ця тенденція існувала і раніш), намагаються скласти із себе якнайбільше відповідальності за цей процес. Жінки пропонують своїм дітям стереотип моделі поводження (згідно половою диференціації в суспільстві), не відповідної дійсності: для хлопчиків - зразок суміші “прекрасного принца” і “Шварценегера”, не підкріплений особистим прикладом батька, для дівчинок дотепер діє стереотип поводження скромної, домовитої жінки, хоча перед очима щодня приклад власної матері, не відповідній реальній жінці в сучасному суспільстві.
Сучасні соціальні психологи відзначають зміни происшедшие в нинішній родині. Намічається тенденція до формування нового типу родини. Відносини між батьками споконвічно в родині будуються скоріше на принципах товариства, ніж на принципах верховенства того чи іншого члена родини (по патріархальному чи матріархальному укладі). Але процес становлення нової родини важкий і хворобливий, тому що нові ролі ще не до кінця освоєні: чоловіків у родині ще тягне стукнути куркулем по столі і сказати: ”Хто в будинку хазяїн?”, жінки, виховані старшим поколінням в іншому ключі, змушені пристосуватися до сучасних умов і поводитися більш активно , теж претендують на роль глави родини. Безліч родин розпадається, не перейшовши 5-літній рубіж існування. Але тому що в більшості родин уже є діти, те насамперед вони розплачуються за помилки дорослих. Що, у свою чергу, сприяє виникненню неврозів і інших нервових захворювань дітей.
На мій погляд, причини складних взаємин між батьками і дітьми, а, у свою чергу й у більшості випадків, причини підвищеної нервозності дітей, криються в неспроможності батьків, не здатності виконувати материнські і батьківські обов'язки через інфантилізм людей, що створюють родину. Сучасні батьки по інерції продовжують жити своїми проблемами, не задумуючись про долю своїх дітей. Сучасні батьки, по визначенню Дж.Пірса, “рассоединенние” , вони існують поруч, але не разом. Кожний із членів родини займається своїми проблемами, забуваючи, що дитина має потребу в постійному любові, увазі і турботі, розумінні своїх проблем, яких у нього багато. Замість цього сучасні батьки намагаються якомога раніше перекласти виховання власної дитини на дитячі установи, займаючись тим часом власною кар'єрою і власним життям. Що у свою чергу не сприяє здоров'ю дитини у всіх відношеннях. Передбачаю заперечення, що сучасне життя змушує приймати рішення, що не відповідають власним прагненням. На що можу відповісти: компроміс можна знайти завжди, було би бажання. Термін “Возз'єднання в батьківстві”, запропонований, Дж.Пірсом, насправді - актуальна вимога до сучасної родини, реально здійсненне в сучасних умовах. Воно допоможе запобігти більшості випадків нервових захворювань дітей, що у свою чергу забезпечить психічне здоров'я підростаючого покоління.
Завантажити реферат