1. Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д. Мілля та Дж.С.Мілля.
2. Економічна теорія у Франції – Ж.Б.Сея та Ф.Бастія.
3. Політична економія США – Генрі Чарльз Кері.
4. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині – Ф.Ліст. Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільдебрант)
Історичними передумовами еволюції класичної теорії в І половині 19ст. були (соціальні протиріччя):
- завершення промислового перевороту та подальший розвиток капіталізму
- поява періодичних економічних криз надвиробництва ð це призвело до загострення економічних протиріч капіталізму
- вихід на історичну арену робітничого класу
- завоювання буржуазією політичної влади
В економічній думці – виникнення критичного напряму та пролетарської політичної економії.
В цілому класична політична економія спричинила великий вплив на подальший розвиток економічної науки.
У І половині 19ст. ідеї класиків, перш за все Сміта та Рікардо, розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної думки – такі як Т.Мальтус, Д. та Дж. Міллі, Насао Сеніор, Ж.Б.Сей та Ф.Бастіан. І це цілком природно, бо теорія класичної школи – це теорія ринкової економіки зі спробами визначення її економічних законів, а також таких категорій, як цінність, ціна, капітал, зарплата, прибуток, рента тощо; з проголошенням підприємницької діяльності.
Ці історичні умови 1 половини 19ст. безумовно знайшли відображення в економічних поглядах названих вчених - економістів.
В своїх дослідженнях вони визнають, що значну роль у процесі суспільного виробництва відіграє суб’єктивний фактор; все більше уваги приділяється проблемам відтворення, реалізації та криз, нагромадження.
У таких країнах як США та Німеччина більш значний вплив на розвиток економічної думки справили національні особливості розвитку цих країн.
Особливості економічного розвитку кожної країни сприяли тому, що класичні ідеї адаптувалися авторами для вирішення теоретичних та практичних ідей соціального розвитку окремих країн.
1.
Видатним представником нової хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834).
Він в першу чергу захищає інтереси землевласників.
Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також:
- “Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)
- “Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)
- “Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)
- “Принципи політекономії”
- “Поняття політичної економії”(1827)
У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.
Серед найортодоксальніших послідовників Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.
Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.
Дж. Мілль (1773 – 1836). З його ім’ям пов’язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.
Його основні праці, в яких знайшли відображення його економічні погляди, такі:
- “Історія британської Індії”(1817)
- “Елементи політичної економії”(1821)
В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.
Певний внесок у розвиток економічної теорії зробив Насао Сеніор (1790 – 1864) – професор політекономії в Оксфорді.
Теорія ПЕ викладена в його книзі “Політична економії”(1850р.). Об’єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.
В сутності вони визначають цінність багатства.
Розглядаючи корисність Сеніор дає визначення поняття граничної (спадаючої) корисності: “існує межа задоволення потреб, що може дати товар відповідного типу і, більш того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко приносять вдвічі більше задоволення ніж один предмет і ще рідше 10 принесуть вп’ятеро більше задоволення ніж два”. Але хоча Сеніор приділяє увагу граничній корисності його ще не можна вважати засновником теорії граничної корисності. Корисність визначається попитом. Його пропозиція визначається рівнем доступності блага. Обсяг пропозиції залежить від витрат виробництва, які включають два елементи: працю та капітал.
Сеніор визначає витрати виробництва через суб’єктивну категорію утримання, жертви двох об’єктів виробництва, капіталіста та найманого робітника.
З теорії витрат Сеніора випливає теорія ціноутворення Сеніора. Дослідження закономірностей ціноутворення посідає значне місце в теоретичній системі Сеніора. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.
Основним напрямом теорії дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти і проценту.
Поза його увагою не залишилися питання грошей та грошового обігу, міжнародної торгівлі.
Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) – ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:
1. Виробництво.
2. Розподіл.
3. Обмін.
4. вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.
5. вплив уряду.
Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом сумісних дій людства по створенню багатства…”
Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.
Якщо в першій книзі йдеться про капітал, його роль в процесі відтворення, а капітал розглядається як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання ð то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, – чому й присвячена друга книга.
Прибуток капіталіста тлумачиться Міллем як винагорода за утримання від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.
Завантажити реферат