Активація функції імунної системи. Підвищення функції імунної системи досягається різними шляхами. При хронічних запальних процесах, що мляво перебігають, використовують різноманітні біостимулятори (алое, ехінацея тощо) або ліпосахаридні комплекси, які виділені із мікроорганізмів (пірогенал, продигіозан). Біостимуляція імунної системи сприяє підвищенню утворення антитіл, активізує реакцію з антигеном і таким чином стимулює регенерацію тканинних елементів.
Метаболічна терапія. З розвитком молекулярної біології розширилися підходи до вивчення механізмів захворювань і методів їх лікування.
Останніми роками створено концепцію, за якою розвиток патологічного процесу практично всіх хвороб (окрім квазипатичних станів) розглядається як порушення послідовності біохімічних процесів ("метаболічного конвейєра") унаслідок зниження функції відповідних ферментних систем. Якщо знижується функція певного ферменту, порушується нормальний хід метаболічних життєзабезпечувальних реакцій через недостатність продуктів проміжних метаболітів. Наприклад, у нормі під контролем ферменту Ф1 синтезується проміжний продукт —— метаболіт М2, який необхідний для реакції на наступному етапі синтезу метаболітів М3 під контролем ферменту Ф2 і так далі — до отримання кінцевого продукту, що являє собою метаболіт Мк. Кінцевими метаболітами можуть бути АТФ, жирні кислоти, жовчні кислоти, ферменти, білки, холестерин, медіатори передачі нервового імпульсу та їх інгібітори, гормональні речовини, які беруть участь у життєзабезпеченні та регуляції функціонування клітин і клітинних асоціацій,
У патологічних умовах, унаслідок природженого або набутого дефіциту функції певного ферменту виникає дефіцит одних метаболітів і надлишок інших, і через це, якщо не зупиняється, то стає збитковим весь наступний метаболічний цикл і кінцевий продукт Мк продукується у недостатній кількості. Відтак, можуть бути порушеними енергетичний, пластичний та інші види обміну в паренхімі органа, в сполучній тканині, в системі кровотворення, а також у тканинах самих систем збереження гомеостазу: поведінковій (головний мозок), вегетосоматичній, репаративно-компенсаторній, імунній, ендокринній. При цьому велике значення має накопичення продуктів порушеного (неповного) обміну в тканинах: вільних радикалів, перекисів, альдегідів та інших токсичних речовин.
А. Хорст, грунтуючись на принципах молекулярної біології, виділяє такі напрями корекції метаболічного дефекту: виключення із їжі субстрату блокованої біохімічної реакції; введення кофакторів синтезу з метою підвищення активності ферменту; введення з їжею продукту, який відсутній у власному обміні речовин і енергії; нейтралізація токсичних продуктів, що накопичилися при порушенні обміну; "виправлення" (відновлення активності) "патологічних" молекул; дієтичне доповнення до метаболічного дефекту; введення в організм людини відсутнього ферменту; блокування патологічної активності ферменту; імплантування нормального гена у хворий геном (генна інженерія).
Метаболічна терапія включає в себе декілька способів виправлення метаболічного дефіциту, що реалізуються у трьох напрямах: редукційна терапія, яка пов'язана з відновленням активності відсутнього ферменту; адитивна терапія, при якій в організм вводяться продукти проміжного метаболізму; дезінтоксикаційна терапія.
Слід зауважити, що тільки метаболічна терапія с протирецидивною при хронічних процесах, зокрема, її адитивний варіант і генна інженерія.
Редукційна терапія. Відновлення біохімічних процесів метаболічного конвейєра можливе (або теоретично можливе) у разі деяких захворювань, які розвиваються через порушення приєднання кофактору (вітаміну) до білка апоферменту відповідного ензиму.
Великі дози коферменту сприяють у таких випадках відновленню функції та енергії. А. Хорст вважає, що У такий спосіб можна поліпшити обмін при таких ензимопатіях, як цистатіонінурія, гіперліпідемія тощо. Звичайно, радикальним способом відновлення обміну може стати у перспективі лише генна інженерія.
Адитивна терапія. При адитивній терапії (від латинської addito — добавлення, складання) передбачається введення в організм продуктів проміжного метаболізму, дефіцит яких виникає через зниження активності певного ферменту в ланцюгу біохімічних реакцій. Адитивна терапія не може бути радикальною, як редукційна терапія (генна інженерія), але у разі постійного введення продуктів проміжного метаболізму обмін речовин та енергія може бути відновлена на невизначено тривалий час.
Прикладом адитивної терапії можуть слугувати добавки до їжі несинтезованих в організмі людини деяких вітамінів, незамінних амінокислот, фосфоліпідів тощо. Таким самим чином можуть бути введені в організм інші речовини, у тому числі й проміжні метаболіти.
Адитивний принцип лікування застосовують при введенні в організм (перорально або внутрішньом'язово) різних білкових гідролізатів, амінокислот, вітамінів, солей металів. Дещо несподіваним виявляється механізм лікувальної дії настоїв та відварів із лікарських рослин, а також деяких органічних субстратів (мумійо, прополіс, органи тварин тощо). Враховуючи біологічну спорідненість рослин і тварин, спільність деяких біохімічних циклів, неможливо виключити наявність у біологічних субстратах тих проміжних метаболітів, дефіцит яких виникає у процесі розвитку захворювання. Ці проміжні метаболіти можуть бути органічними кислотами, ланцюжками амінокислот, вітамінами, солями заліза, міді, фосфору та Іншими речовинами, природа яких ще не зрозуміла.
Не виключено, що лікувальний ефект у разі використання лікарських форм із рослин пов'язаний із вмістом у них не тільки фармакологічно активних речовин (вони необхідні при адаптотерапії), але й проміжних метаболітів, які отримані внаслідок приготування лікарських форм різними способами: кип'ятіння, холодне або гаряче настоювання, вичавлювання соку свіжої рослини (у гомеопатії). Наприклад, у китайській медицині збереглися способи приготування лікарської форми шляхом багатогодинного кип'ятіння і випарювання, інколи з додаванням різних неорганічних сполук, яким притаманна кислотна або лужна реакція. Ймовірно, що під час приготування такої лікарської форми відбувається не просто екстракція діючої речовини, а, можливо, гідроліз із подальшими складними перетвореннями органічних речовин, внаслідок чого утворюються проміжні сполуки, котрі і засвоюються організмом як дефіцитні проміжні метаболіти.
Дезінтоксикаційна терапія. Цей напрям лікування широко застосовують при гострих та хронічних захворюваннях із використанням численних методів нейтралізації, елімінації, спрямованих на запобігання утворенню в організмі токсичних речовин. При деяких ензимопатіях із їжі вилучається попередник дефектного ферменту, що запобігає накопиченню токсичного прометаболіту. Широко застосовують дезінтоксикаційну терапію у вигляді введення в організм великої кількості рідини, обмінних переливань крові, гемосорбції, плазмаферезу. У деяких випадках вдається домогтися зв'язування або видалення із організму продуктів обміну, що накопичилися. Наприклад, при надмірному депонуванні міді у печінці у випадку хвороби Вільсона для її виведення з організму застосовують пеніциламін.
Завантажити реферат