План
1. Загальне поняття про гігієну, її завдання.
2. Розвиток гігієни на перспективу
3. Основні розділи гігієни.
1. ГІГІЄНА (від грецького hygieinos - здоровий), область медицини, що вивчає вплив умов життя і праці на здоров'я людини і розробляє заходи (санітарні норми, правила й ін.), спрямовані на попередження захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, зміцнення здоров'я і продовження життя.
Гігієна, а також природні умови зовнішнього середовища (вплив сонячних променів, повітря, води) є засобами фізичного виховання. Фізична культура не повинна вичерпуватися одними лише фізичними вправами у виді спорту, гімнастики, рухливих ігор і іншого, але повинна обіймати і суспільну й особисту гігієну праці і побуту, використання природних сил природи, правильний режим праці і відпочинку.
Гігієна - наука про здоров'я, про створення умов, сприятливих для збереження людиною здоров'я, про правильну організацію праці і відпочинку, про попередження хвороб. Її метою є вивчення впливу умов життя і праці на здоров'я людей, попередження захворювань, забезпечення оптимальних умов існування людини, збереження його здоров'я і довголіття. Гігієна є основою профілактики захворювань.
Основні задачі гігієни - вивчення впливу зовнішнього середовища на стан здоров'я і працездатність людей; наукове обґрунтування і розробка гігієнічних норм, правил і заходів щодо оздоровлення зовнішнього середовища й усуненню шкідливо діючих факторів; наукове обґрунтування і розробка гігієнічних нормативів, правил і заходів щодо підвищення опірності організму до можливих шкідливих впливів навколишнього середовища з метою поліпшення здоров'я і фізичного розвитку, підвищення працездатності.
Беручи до уваги, що основним завданням гігієни як науки є наукове обгрунтування заходів щодо попередження (недопущення) негативного впливу факторів середовища життєдіяльності на здоров’я людини, на наш погляд, основними проблемами, які необхідно розв’язати є такі:
· збереження і розвиток вітчизняних гігієнічних наукових шкіл та продовження фундаментальних досліджень у гігієні та суміжних галузях профілактичної медичної науки;
· гармонізація основних методологічних підходів вітчизняної гігієнічної науки із міжнародними в частині стандартизації експериментальних досліджень, обгрунтування гігієнічних регламентів, встановлення ризиків для здоров’я;
· подальший розвиток наукового обгрунтування, в тому числі медичного, соціального, економічного щодо запобіжного принципу у впровадженні нових речовин, матеріалів, технологій тощо;
· необхідність законодавчого, нормативно-правового забезпечення реалізації заходів щодо попередження (недопущення) негативного впливу факторів середовища життєдіяльності на здоров’я людини;
· економічне обгрунтування їх доцільності і економічної ефективності з погляду довгострокової перспективи та економії витрат на поновлення здоров’я чи компенсацію матеріальних і моральних збитків;
· розробка механізмів формування попиту з боку виробничого сектора економіки (промислового, сільськогосподарського та інших) на здійснення наукових досліджень щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів шляхом мінімізації в них негативних для здоров’я факторів та наповнення сприятливими для здоров’я властивостями, перетворення гігієнічних досліджень у невід’ємну складову інноваційних процесів;
· перетворення гігієнічної компоненти разом із екологічною в основу стратегії стійкого розвитку (sustainable development) нашої країни.
Для розв’язання вказаних проблем дедалі більшого розвитку набуватиме юридичний аспект результатів гігієнічних досліджень. Адже саме на забезпечення конституційних гарантій — "Держава . забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя" (стаття 49), "Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" (стаття 50) – спрямована діяльність учених-гігієністів. У цьому контексті слід підкреслити важливу роль наукових досліджень щодо правового забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя.
Так, внесені у 2002 році доповнення та поправки до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" дозволяють чіткіше застосовувати терміни і визначення, які за своєю сутністю є науковими поняттями, коректне застосування яких у гігієнічній науцій і у нормативно-правовому полі має принципове значення.
Зокрема, визначення "санітарного та епідемічного благополуччя як стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами" та "вимог безпеки для здоров'я і життя людини як розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, санітарно-епідеміологічні нормативи, правила, норми, регламенти тощо (медичні вимоги щодо безпеки для здоров'я і життя людини), розроблення, обгрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься виключно до медичної професійної компетенції", дозволяють юридично закріпити компетенцію фахівців-медиків щодо обгрунтування та контролю важливих для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя санітарних правил, нормативів та регламентів.
Не меншого значення набуває юридичне забезпечення гігієнічних вимог у сфері міжнародної торгівлі, захисті внутрішнього ринку від товарів, які можуть бути небезпечними для здоров’я, та дотримання вимог безпечності щодо вітчизняної продукції, яка експортується. Особливо важливими у цьому забезпеченні є гармонізація вимог українського санітарного законодавства з вимогами Світової організації торгівлі та вимогами Європейського Союзу. "Угода щодо санітарних та фітосанітарних заходів" та "Угода про технічні бар'єри у торгівлі" встановлюють міжнародні вимоги щодо використання відповідних гігієнічних (технічних) регламентів та стандартів, відповідних санітарних заходів, спрямованих на захист життя і здоров’я людей.
Основною вимогою цих угод є та, що вказані заходи, стандарти і регламенти повинні бути науково обгрунтовані. І це тільки один із прикладів великого державного значення розвитку вітчизняної гігієнічної науки.
Перспективи розвитку вітчизняної гігієнічної науки тісно пов’язані із здатністю гігієністів-науковців і практиків розв’язати згадані вище проблеми.
Однією з таких перспектив є вдосконалення професійної підготовки лікарів-профілактиків та фахівців інших медичних спеціальностей у галузі гігієни. Зупиняючись на вдосконаленні професійної підготовки лікарів-профілактиків (санітарних лікарів), необхідно підкреслити, що наявність вітчизняної високопрофесійної школи, визнані у світі наукові традиції та пріоритети у підготовці унікальних спеціалістів у галузі охорони здоров’я не дозволяють втратити це справді національне надбання в освіті і медицині.
Завантажити реферат