Аутоімунний тиреоідит. Історія хвороби

ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТ

ПРОГНОЗ ЗАХВОРЮВАННЯ

Аутоімунний тиреоідит є прогредієнтним захворюванням, але прогресує повільно і хвилеподібно на протязі декількох років. В кінцевій стадії розвитку захворювання виникає гіпотіреоз. Своєчасне лікування зберігає працездатність, а якщо захворювання продовжується невеликий час і зоб має невеликі розміри, то від захворювання можно вилікуватись.

ЕПІКРИЗ

Туз Тетяна Василівна, 25.1.1970 року народження, поступила в клініку 18.10.2001 о 12:05 з діагнозом: Аутоімунний тіреоідит. Гіпертрофічна форма. Зоб III ступеня. Гіпертіреоз. Діагноз був поставлений виходячи зі скарг (підвищена пітливість, неврозність, серцебиття, втомлюваність, пітливість, підвищена температура тіла, тахікардія), об’єктивного даслідження (тепла волога шкіра, частий високий пульс, екзофтальм, збільшення щитовидної залози, яка рівномірно ущільнена, рухома, не болюча, не спаяна з навколишніми тканинами, зоб III ступеня), біопсія (лімфоідна інфільтрація), УЗД (ущільнення щитовидної залози) і данних лабораторних досліджень.

Хворій були призначені тиреостатик, В-адреноблокатори, імуномодулятор і кортикостероіди. В наслідок лікування у хворої зникли скарги.

При дотриманні лікування у хворої відновиться працездатність і можливе повне видужання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Хавін З.Б. “Щитовидна залоза” Москва, Медицина 1963.

2. Спесівцев Б.Г. “Аутоімунний тиреоідит. Клініка, діагностика, лікування” Сов. Медицина 1990.

3. Єфімов А.С., Боднар П.Н., Зелінський Б.А. Ендокринологія. “Вища школа” 1989.

4. Степанюк Г.І. “Лекції по фармакології”, Вінниця 1998.

5. Мадьяр И. “Диференційна діагностика заворювань внутрішніх органів”, Будапешт 1987.