Проносні засоби. Протипоносні засоби.
Проносні засоби відносяться до числа засобів, які призначаються при самих різних захворюваннях. Основними споживачами цих ліків є люди похилого віку з обмеженою руховою активністю, зниженим тонусом м’язів в тому числі гладколіязових волокон ШКТ, послабленням нервової регуляції моторики. Хронічні запори у них носять постійний характер і виростають в життєву потребу.
Перехідні запори (часто вони все ж бувають хронічними) небезпечні для осіб з гіпертонічною хворобою, серцевою неостаточністю, розладами мозкового кровообігу, так як натужування викликає підйом венозного і артеріального тиску, тиску черепно-мозкової рідини і може привести до гіпертонічної кризи, інсульту інфаркту. Усунення запорів обов’язкове у дієві категорії людей. Також це необхідно і при патології прямої кишки (геморой, тріщини та ін.), коли дефекація супроводжується болем, а натужування веде де до прогресування хвороби і може викликати кровотечі.
Необхідність в застосуванні проносних засобів виникає після операції, після прийому деяких ліків (анальгетики, холіноблокатори, антидепресанти та ін.), при лікуванні гострих отруєнь і при підготовці хворого до рентгенологічного дослідження.
Проносні засоби – це засоби, які викликають розрідження вмісту кишок підвищують моторику кишечника і прискорюють дефекацію. Підвищення моторики (перистальтики) на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділянки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення кровонаповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю.
Залежно від механізму дії їх класифікують:
1.Сольові проносні (осматичні проносні). Вони діють на протязі всього кишечника. Механізм дії їх заключається в тому, що вони всмоктуються із кишечника і не допускають всмоктування інших речовин, створюється високий соматичний тиск, тому тут затримується рідина (для зрівноваження концентрації), вміст кишечника збільшується, що приводить до подразнення рецепторів кишечника і рефлекторного збільшення моторики. До цих засобів відносяться магнію сульфат, натрію сульфат, карловарська і моршинська солі, в основі яких є натрію сульфат, мінеральні води “Моршнська”, “Баталінська”, “Слов’янська”. В залежності від дози ефект наступає швидко і надійно (через 4-6 год.) Швидкість дії можна прискорити додатковим питтям 2-3 стаканів теплої води. Наступає ефект через 1-3 години.
Сольові проносні застосовують при необхідності швидкого спорожнення кишок одноразовим прийомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію препаратів.
Сольові проносні зараз використовуються рідко, в основному при 1) отруєннях (натрію сульфат 20-30 г з великою кількістю теплої води – 2-3 склянки). Магнію сульфат менш ефективний, так як іони магнію часткового всмоктуються і можуть викликати пригнічення ЦНС і серце вивих скорочень (особливо у дітей). 2) Також використовують сольові проносні з антигельмінтними засобами – вони прискорюють виведення гельмінтів (глистів) і вмісті кишок, у тому числі антигельмінтного препарату. 3) У випадках загрози крововиливу у мозок і набряку мозку. В цьому вид паку, натрію сульфат призначають по 20-30 г у концентрованих розчинах (на півсклянки води), що сприяє виведенню з організму максимальної кількості рідини.
Проти показання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, цистіт, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу.
Як осматичні послаблюючі (м’яка послаблююча дія) використовуються також формоска лактулоза, манті і сорбіт. Ці багатоатомні спирти під впливом бактеріальних ферментів товстого кишечника частково розщеплюються до органічних кислот, які активують перистальтику. Вони діють як несильні осматичні проносні, затримують всмоктування води і збільшують вміст кишечника, пом’якшують калові маси. Приймають –10-20 г на добу в 2-3 прийоми. Проносний ефект наступає через 1-3 дні від початку прийому, після чого доку зменшують в декілька раз.
Олії.
2.Олія рицини. Підвищує перистальтику переважно тонкої кишки. Одержують із насіння рицини – одне із найбільш старих проносних засобів. В дванадцятипалій кишці (початок тонкого кишечника) вона розщеплюється ліпазами підшлункової залози з утворенням гліцерину і ресцинолової кислоти, яка подразнює рецептори тонкого кишечника на всьому його протязі. Гліцерин пом’якшує калові маси. Проносна дія наступає через 2-6 годин після прийому. У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка розслаблюється. Внаслідок чого можливий тимчасовий запор.
Застосування. Призначають дорослим по 15-30 г, а дітям 5-15 г на прийом. Хворим на ентероколіт (запалення кишечника), при хронічному запору у зв’язку з гемороєм. Для підготовки хворих до рентегологічного дослідження органів черевної порожнини, щоб видалити з кишок вміст і гази. Сольові проносні в цьому випадку призначати недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рідина в кишках зашишаються.
Олія рицини викликає рефлекторне підвищення моторики матки, тому її можна застосовувати у випадках слабкої пологової діяльності. Для цього призначають 40-50 г.
Також цієї групи належать: олія вазелінова (виводиться в незмінному стані), оливкова, мигдальна, а також риб’ячий жир всі вони сприяють розм’якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку.
Застосування олії рицинової як проносного засобу (і ні. Олій) протипоказане при отруєнні жиророзчинними отрутами (бензолом, фосфором та ін.), а також після приймання препаратів чоловічої папороті у зв’язку із розчинністю цих речовин у олії прискорюється їх всмоктування і посилюється інтоксикація.
3.Засоби, які діють переважно в товстому кишечнику. ДО цієї групи відносяться засоби рослинного і синтетичного походження. Із рослин використовуються препарати, що містять ацетраглікозиди (ревень, сена, крушина), синтетичні – фенолфталеїн (пурген), ізафенін. Діючою речовиною є не актраглікозиди, а продукти гідролізу (похідні антрахінону – емодин та ін.). Антраглікози гідролізуються повільно і досягають діючої концентрації продуктів розпаду у товстому кишечнику, де і подразнюють рецептори. Тому вони діють в основному в товстому кишечнику. Проносний ефект наступає через 8-10 год. Тому це препарати приймають на ніч (ефект вранці), або ранком. Ці засоби використовують при гострих і хронічних запорах, метеоризмі. Засоби, які містять антраглікозиди, у великих дозах можуть викликати біль у животі. З обережністю їх необхідно призначати вагітним жінкам, хворим із захворюванням печінки, нирок. Використовують препарати з кореня ревень – містить: антраглікозиди, таноглікозиди (в’яжуча дія), смоли та ін. Виготовляють порошок, таблетки, сухий екстрат, сироп. І малих дозах проявляють в’яжучі дію (закріплюючий ефект): таноглікохиди не посилюють, а, навпаки, пригнічують моторику кишок. Зв’язуючись з білками, вони утворюють осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Таку дію мають препарат в дозі 0,05-0,2 г, а як проносні потрібно приймати 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню як легке проносне в основному використовують у педіатрії.
Завантажити реферат