Травматичний вивих кісток ступні — теж не ізольована травма. Спостерігаються підтаранний вивих стопи (luxatio subtalo), вивих по суглобу Лісфранка, ізольовані вивихи таранної і човновидної кісток.
Вивихи хребців найчастіше спостерігаються у шийному відділі хребет
ного стовпа (мал.34). Виникають вони внаслідок надмірного згинання, рїдше — розгинання голови. Спостерігаються розриви зв'язок дуговідросткових суглобів. У цьому разі суглобові поверхні верхнього хребця зсуваються наперед за суглобові поверхні нижнього хребця, тобто відбувається заходження однієї суглобової поверхні за другу і виникає двобічний вивих хребця.
Однобічні вивихи бувають тоді, коли до згинання голови приєднується елемент ротації.
Значно частіше вивих хребців супроводжується переломом суглобових виростків, дужок, тіла.
При двобічних згинальних вивихах хребця голова нахилена вперед, підборіддя майже торкається грудної клітки. Виникає значний біль у шиї, який особливо загострюється за найменшої спроби руху голови, тому потерпілий руками фіксує голову. М'язи шиї напружені.
Остистий відросток вивихнутого хребця більш заглиблений, і над ним рельєфно виступає під шкірою сусідній осіисіий відросток Якщо вивих хребця однобічний, то голова повернута в бік, протилежний вивиху, остистий відросток відхилений у бік вивиху. Остаточний діагноз встановлюють після рентгенологічного дослідження.
Лікування травматичного вивиху. Ще в давні часи вважалось, що вивих, який настав до заходу сонця, повинен бути вправлений до заходу сонця і, навпаки, якщо вивих настав до сходу сонця, пін повинен бути вправленим до сходу сонця. І на сьогодні незмінним принципом лікування травматологічних вивихів є невідкладність та ургентність.
Вивих треба вправляти за такого зне-болення, коли настає повне розслаблення м'язів. Тільки тоді вправлення
не причинить додаткової травми. Після вправлення вивиху обов'язкова іммобілізація травмованої кінцівки (не менше як на 2—3 тиж) доти, доки не зростеться розірвана капсула суглоба.
Вивихи плеча вправляються за методами Кохера, Гіппократа, Джанелі-дзе, Мота та ін. Передній вивих краще вправляти за методом Кохера. Залежно від методу знеболення вивих вправляють у положенні лежачи на спині чи сидячи. Помічник фіксує лопатку до стола (якщо потерпілий сидить, то до спинки стільця). Хірург бере рукою травмовану кінцівку потерпілого вище від ліктя, а другою рукою — за передпліччя, згинає у ліктьовому суглобі до прямого кута і поступово, без насильства виконує такі операції:
І етап — плавно з наростаючою силою хірург робить тракцію плеча по осі донизу, перемагаючи контракцію (скорочення) м'язів;
II етап — ротує плече назовні. У такому положенні головка має найменший діаметр, нівелюється кут між нею і діафізом. Тим самим запобігають додатковому травмуванню нею м'язів під час зміщення головки в бік суглобової западини;
III етап — хірург, не зменшуючи тракції по осі плеча, спрямовує плечову кістку у напрямку середньої лінії до тулуба так, щоб вона на рівні нижньої і середньої третин уперлася у грудну клітку. Таким чином плече стає ніби двоплечовим важелем. Довгим плечем важеля стає верхня і середня третини, а коротким — нижня третина плеча. Після чого хірург, зберігаючи тракцію по осі, тисне на зовнішню поверхню ліктьового суглоба (короткий важіль) згори вниз, розвиваючи на кінці довгого важеля таку силу, що дозволяє вивести головку плечової кістки на рівень суглобової западини лопатки;
4 етап — відчувши, що головка плечової кістки змістилася, і побачивши, що контур плечового суглоба виповнився, хірург робить енергійну внутрішню ротацію плеча і в положенні пронації кладе кисть та передпліччя на грудну клітку під гострим кутом. У цей час головка плечової кістки стає на місце, що супроводжується характерним звуком. Як тільки головка вправилася, зразу ж контур плечового суглоба стає овальним. Іммобілізацію проводять пов'язкою Дезо, яку додатково фіксують гіпсовими бинтами (не менш як на 3 тиж — доки не зростеться капсула суглоба). Лікування без іммобілізації або раннє її зняття зумовлює тяжке ускладнення — звичний вивих плеча.
Вправлення вивиху за методом Гіппократа (мал.36) ще називають військово-польовим методом. Потерпілий лежить на спині. Хірург сідає з боку вивиху обличчям до хворого і бере травмовану руку обома руками за передпліччя вище від променезап'ясткового суглоба. Після чого середній відділ од-ноіменної з вивихнутою рукою стопи (а не п'яту) максимально вставляє у пахвинну ямку так, щоб згин стопи закривав її. При цьому зовнішній край середнього відділу стопи упирається у бічну поверхню грудної клітки, а внутрішній — у медіальну поверхню верхньої третини плеча. Утворюється дво-плечий важіль, коротшим плечем якого стають головка і верхня третина плеча, а довшим — середня і нижня третини плеча. Хірург починає поступово, без ривків нарощувати силу тяги по осі руки з приведенням її до тулуба. У цей час за принципом дії важеля головка поступово виводиться до рівня суглобової западини лопатки і стає на місце. Плечовий суглоб набуває звичної (рорми, пасивні рухи стають вільними, не обмеженими. Все це свідчить про те, що вивих вправлений. Проводять іммобілізацію пов'язкою Дезо.
Ефективним методом вправлення вивихів плеча є метод Джанелідзе. Потерпілого кладуть на стіл на травмований бік так, щоб лопатка не заходила за край стола, а була фіксована до нього. Голову потерпілого підтримує помічник або її кладуть на додатковий столик. Рука повинна вільно звисати між столом і столиком. Обов'язковою умовою є фіксація лопатки до стола. Тільки за цієї умови через 10—15 хв можливо досягти розслаблення м'язів плечового пояса. Упевнившись, що м'язи розслабилися, хірург згинає передпліччя у ліктьовому суглобі до кута 90° і поступово, з наростаючою силою тисне на верхню третину передпліччя донизу, роблячи невеликі ротаційні рухи. У цей час і настає вправлення головки.
Вправлення заднього вивиху передпліччя. Задній вивих передпліччя вправляють двома методами: перероз-тягнення і згинання. Обов'язкові зне-болення і релаксація м'язів.
Метод перерозгинання. Асистент охоплює плече потерпілого у нижній третині, фіксує його, а хірург у цей час перерозгинає передпліччя у ліктьовому суглобі. Цим прийомом досягають виведення вінцевого відростка з ліктьової ямки епіфіза плеча. Після чого нарощують тягу по осі руки доти, доки ліктьовий відросток не наблизиться до рівня ліктьової ямки. Не зменшуючи силу тяги, згинають передпліччя до утворення гострого кута. Зникнення пружної рухомості та вільні пасивні рухи у ліктьовому суглобі свідчать про те, що вивих передпліччя вправлений.
Метод вправлення шляхом згинання. Асистент бере передпліччя за нижню третину і плавно з наростаючою силою тягне його по довжині. Хірург захоплює нижню третину плеча так, щоб обидва І пальці вперлися у ліктьовий відросток. Асистент, не зменшуючи сили, поступово згинає передпліччя, а хірург у цей час спрямовує ліктьовий відросток уперед, дистальний кінець плечової кістки відтягує назад. Відбувається вправлення вивиху, яке супроводжується голосним звуком. Іммобілізацію ліктьового суглоба проводять задньою гіпсовою шиною від верхньої третини плеча до головок п'ясних кісток у положенні згинання передпліччя під гострим кутом (до 70—75°) протягом 3 тиж.