Гнійні захворювання пухкої сполучної тканини

Мастит. Для розуміння патогенезу, клініки і лікування маститу потрібно знати деякі особливості анатомії молоч­ної залози.

Молочні залози жінки розташовани на передній поверхні грудної стінки на рівні III—VI ребер. У центрі молочної залози розташований пігментований сосок. Молочна залоза складається з 15—20 окремих радіальне розташованих часток, кожна з яких у свою чергу скла­дається з альвеолярних залоз. Частки залози оточені жировою тканиною і спо­лучнотканинними перетинками. Від часток радіальне ідуть молочні прото­ки, які відкриваються у центрі соска. Молочна залоза відокремлюється тон­ким шаром жирової тканини від внут-рішньогрудної фасції, яка прикриває великий грудний м'яз.

Кровопостачання молочної залози здійснюється за рахунок гілок внутріш­ньої артерії молочної залози, яка відхо­дить від підключичної артерії. Лімфа з молочної залози відтікає в лімфатичні вузли пахвової ямки, грудинні, під- і надключичні лімфатичні вузли.

У молочній залозі можуть розвива­тися неспецифічні і специфічні (тубер­кульоз, сифіліс, актиномікоз) запальні процеси.

Гострий мастит (mastitis acuta) — це гостре гнійне запалення паренхіми (па­ренхіматозний мастит) або сполучної тканини (інтерстиціальний мастит) молочної залози. Спричинює його ста­філококова інфекція. Стафілокок про­никає у молочну залозу екзогенно (через тріщини сосків) або ендогенне (гематогенним чи лімфогенним шляха­ми) з наявних у організмі запальних осе­редків. Рідше гострий мастит спричи­нюється стрептококом, кишковою, синьогнійною паличками, протеєм, анаеробами. Найчастіше гострий мас­тит розвивається після пологів під час годування дитини (у 1—5 % породіль) груддю. Розвитку запального процесу u молочній залозі сприяють застій мо­лока і набухання молочних залоз. Зви­чайно уражується одна молочна залоза, рідше — дві.

Запальний процес розвивається в кілька стадій. Спочатку буває серозна інфільтрація тканини молочної залози. У міжклітинному просторі нагромад­жується серозний ексудат, що містить велику кількість лейкоцитів. Пізніше серозна інфільтрація замінюється гнійною, внаслідок чого розвивається флегмона молочної залози. У разі про­гресування процесу в залозистих орга­нах запальний процес має тенденцію до поширення (уражена тканина розплав­ляється, утворюється гнояк). У разі тромбозу судин тканина молочної зало­зи може некротизуватися, і тоді вини­кає гангренозний мастит.

Багато авторів виділяють такі фази розвитку процесу: серозна, флегмоноз­на, гнійна, гангренозна.

Для гострого маститу, як і будь-яко­го запального процесу залозистих органів, є характерними слабко вира­жена тенденція до відмежування і швид­ке поширення його в тканині. Запаль­ний процес може локалізуватися лише в молочних протоках (галактофорит) або уражати залози соска (ареоліт).

Гнояки в молочній залозі можуть розташовуватися премамарно (парааре-олярно), інтрамамарно, ретромамарно.

Клінічна картина гострого маститу залежить від стадії захворювання і його локалізації.

Починаається гострий мастит з неве­ликого ущільнення в молочній залозі, що є наслідком застою молока. Спочатку воно малоболюче, але з часом біль поси­люється. Затримується виділення моло­ка. Загальний стан у цей період не пору­шується. За несвоєчасного або неповно­цінного лікування новоутворення в мо­лочній залозі ущільнюється, біль стає інтенсивним, шкіра над ущільненням червоніє. Температура тіла підвищуєть­ся до 38—39 °С. Можуть бути озноб, го­ловний біль, загальна слабкість. Году­вати дитину ураженою молочною залозок) стає тяжко. Збільшуються пахвові лімфатичні вузли. Змінюється формула крові (як у разі запального процесу).

У стадії гнійного розплавлення в центрі ущільнення спостерігається яви­ще флюктуації. Наростають місцеві і загальні прояви.

У гангренозній стадії загальний стан дуже тяжкий. Температура тіла 39— 40 °С, пульс частий — 120—140 за 1 хв. Артеріальний тиск може бути зниже­ним, язик сухий, шкіра бліда. Над мо­лочною залозою шкіра блідо-зелена або синьо-багряна. Молочна залоза різко збільшена в об'ємі. Збільшуються і ста­ють болючими регіонарні лімфатичні вузли. Змінюється формула крові: ви­сокий лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ.

У стадії абсцедування підтвердити діагноз гнійного маститу можна за до­помогою пункції молочної залози, під час якої одержують гній.

Діагноз параареолярного і інтрама-марного маститу поставити не важко на основі описаної вище клінічної картини. При ретромамарному маститі, що лока­лізується в клітковині ззаду молочної залози, в ділянці великого грудного м'я­за спостерігається розлита болюча при­пухлість без зміни кольору шкіри. Вся уражена залоза ніби піднята або випи­нається вперед. У разі зміщення залози хвора відчуває біль-Загальні прояви — як і при маститі іншої локалізації. Харак­терні явища лімфангіту, лімфаденіту.

Гострий мастит треба диференцію­вати з так званою молочною лихоман­кою, яка буває у породіль на 4—5-ту добу після пологів і зумовлюється зас­тоєм молока. Застоюючись у молочній залозі і повторно всмоктуючись, воно виявляє пірогенні властивості.

Лікування гострого маститу в почат­кових стадіях консервативне, але обо­в'язково під контролем лікаря. Само­лікування не допускається. Терапію тре­ба починати з пригнічення лактації і си­стематичного відсмоктування молока. Годування дитини груддю припиняють через небезпеку розвитку в неї стомати­ту, ентериту, кон'юнктивіту. Молоко систематично зціджують або відсмокту­

ють відсмоктувачем. Застосовують пре­парати, які пригнічують лактацію (ком­бінація естрогенів з андрогенами). Мо­лочну залозу припіднімають і туго фіксу­ють пов'язкою. Призначають антибіоти­ки, фізіотерапевтичні процедури, за-гальнозміцнювальні засоби.

Добрі наслідки дає ретромамарна новокаїнова блокада (80 мл 0,25 % роз­чину новокаїну + 500 000 ОД моно-міцину або канаміцину + 10 мг трип­сину або хімотрипсину). Паралельно з цим проводять інфузійну детоксикаційну терапію (реополіглюкін, плазма, біл­кові препарати, розчини електролітів).

Якщо лікування розпочате в серозній або інфільтративній стадії, від нього можна очікувати позитивного ефек­ту: біль зменшується, інфільтрат пос­тупово розсмоктується, температура тіла знижується.

У флегмонозній, а особливо в аб-сцедуючій чи гангренозній стадії, показане хірургічне лікування. Опе­рацію треба проводити під загальним знеболенням (внутрішньовенним чи інгаляційним). Це дає змогу широко розрізати гнояк, його кишені, провес­ти ревізію рани, її дренування. Якщо гнояк розташований параареолярно або інтрамамарно, у ділянці флюк-туації або найбільшої болючості про­водять радіальні розрізи в напрямі від периферії до соска (такі розрізи не пошкоджують молочних ходів). У разі ретромамарного розташування абсцесу виконують овальний розріз під молочною залозою (розріз Бар-денхайера). Розітнувши гнояк, па­льцем проводять ревізію його по­рожнини, роз'єднуючи всі тяжі й перетинки. Вирізують некротизовані тканини. Порожнину гнояка проми­вають антисептичним розчином (фурацилін, хлоргексидин і ін.) і дре­нують гумовими випускниками та поліхлорвініловими трубками. У піс­ляопераційний період лікують так само, як гнійну рану, продовжуючи загальну терапію доти, поки не зник­нуть запальні явища.