Гнійні захворювання лімфатичних і кровоносних судин

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ЛІМФАТИЧНИХ І КРОВОНОСНИХ СУДИН

Лімфангіт (limphangitis) — це запален­ня лімфатичних судин. Частіше є вто­ринним процесом. Якщо осередок запа­лення (фурункул, карбункул, флегмона, абсцес, бешиха, гідраденіт) не обме­жився, інфекція може проникнути в лім­фатичні судини і спричинити запалення їх стінки. Крім гострих інфекційних процесів, лімфангіт можуть зумовити різні травми: різані, колоті, укушені рани, садна, подряпини, опіки.

Найчастіше лімфангіт спричинюєть­ся стафілококом.

Залежно від клінічного перебігу роз­різняють гострий, підгострий і хроніч­ний лімфангіт. З урахуванням ступеня прояву запалення виділяють простий (серозний) і гнійний лімфангіт; виду ураження судин — капілярний, сітчас­тий (Umphangitis reticularis), стовбур­ний, або трункулярний (limphangitis tm.icularis).

У разі локалізації лімфангіту в підшкірній основі діагностувати його легко. На шкірі над лімфатичними су­динами з'являються відчуття печіння, свербіння, незначна болючість. На шкірі помітні червоні смуги, які йдуть від осередку інфекції до лімфатичних вузлів (звичайно від периферії до цен­тру). За їх ходом під шкірою промацу­ються щільні, болючі утворення. Підвищується місцева і загальна темпе­

ратура. Як і за будь-якої іншої ін­фекції, погіршується загальний стан хворого (частий пульс, озноб, голов­ний біль, підвищена пітливість, зміни складу крові).

При сітчастому лімфангггі спосте­рігається гіперемія шкіри без чітких меж, чим відрізняється лімфангіт від бешихи.

Гострий лімфангіт іноді може уск­ладнюватися тромболімфангітом. У та­кому разі просвіт лімфатичної судини, яка іноді може розширюватися в діа­метрі до 0,5—0,7 см, закривається згор­тком із фібрину, лейкоцитів, ендоте­лію і бактерій.

Тяжка форма лімфангіту може уск­ладнюватися абсцесом, флегмоною, тромбофлебітом.

Починати лікування лімфангігу треба з ліквідації первинного осередку. Пе­редусім іммобілізують відповідну ділян­ку. Якщо уражена нижня кінцівка, її треба іммобілізувати у припіднятому положенні. На уражену ділянку прикла­дають тепло (компрес або грілку), ма­зеві пов'язки; призначають антибіоти­ки і сульфаніламідні препарати. Забо­роняють масаж, розтирання. Рекомен­дують фізіотерапевтичні процедури (кварц, УВЧ).

Лімфаденіт (limphadenitis) — гост­ре або хронічне запалення лімфатичних вузлів. Гострий лімфаденіт зумовлюється проникненням у лімфатичні вузли лімфатичними шляхами неспеци­фічної, банальної мікрофлори (стреп­тококи, стафілококи). Причиною роз­витку хронічного лімфаденіту є як не­специфічна, так і специфічна мікро­флора (частіше туберкульозна).

Проникнення мікробів у лімфатичні шляхи не обов'язково зумовлює запаль­ний процес. Лімфа володіє бактери­цидними властивостями, і мікроби, які проникли в неї, втрачають свою вірулентність і навіть гинуть. Ще час­тина мікробів гине в лімфатичному вузлі внаслідок фагоцитозу.

Гострий лімфаденіт, як і лімфан-гіт, є ускладненням запального проце­су. Осередок може локалізуватися в різних лімфатичних вузлах. Найчасті­ше уражаються пахвові, пахвинні, шийні лімфоузли. За характером ексу­дату розрізняють серозний, геморагіч­ний, фібринозний і гнійний лімфа­деніт. При гнійному лімфаденіті лім­фатичний вузол гнійно розплавляєть­ся, перетворюючись на гнояк (абсцес).

Запальний процес з лімфатичних вузлів може поширитися на сусідні тка­нини і зумовити аденофлегмону.

Клінічно при поверхневому лімфа­деніті під шкірою виявляється один або кілька збільшених, зрощених між со­бою і дуже болючих лімфатичних вузлів. Шкіра над ними гіперемійована. При промацуванні лімфатичні вузли бо­лючі, зрощені із шкірою. Функція органів у ділянці, де локалізується за­пальний процес, порушена. Місцева температура підвищена. У разі нагноєн­ня лімфатичного вузла спостерігається симптом флюктуації. Спочатку при пальпації лімфатичні вузли рухомі, і лише після переходу процесу на сусідні тканини стають нерухомими.

Загальні прояви характеризуються підвищенням температури тіла, голов­ним болем, слабкістю, прискоренням пульсу, змінами складу крові.

Стрептококовий лімфаденіт має тяжчий перебіг, ніж стафілококовий. Це пояснюється тим, що при стафіло­коковій інфекції швидко блокуються лімфатичні судини і меншою мірою всмоктуються продукти розпаду тканин і токсинів.

Хронічний неспецифічний лімфа­деніт спричинює маловірулентна інфекція. Процес частіше локалізуєть­ся на шкірі, а джерелом інфекції є за­пальні процеси в ротовій порожнині (уражені карієсом зуби, тонзиліт). Лімфатичні вузли збільшуються по­вільно, вони м'які, малоболючі. За­гальний стан хворих при цьому не по­рушується. Нагноюються лімфатичні вузли рідко.

Хронічний специфічний лімфаденіт зумовлюється звичайно збудниками ак­тиномікозу, сифілісу, туберкульозу, туляремії, чуми. Найчастіше буває ту­беркульозний лімфаденіт з локалізацією на шиї. Він є проявом загального зах­ворювання організму. Уражені лімфа­тичні вузли зрощені між собою у виг­ляді конгломерату, малоболючі. Зго­дом розвивається казеозний розпад. Шкіра над лімфатичними вузлами стон­шується, вміст може прорватися на­зовні з утворенням хронічних нориць.

Лікування гострого лімфаденіту, як і лімфангіту, треба розпочинати з ліквідації первинного осередку. Кон­сервативну терапію проводять у почат­кових стадіях за загальними принци­пами гнійної хірургії (теплові та фізіо­терапевтичні процедури, обколюван­ня осередку запалення розчином пені­циліну з новокаїном, іммобілізація). У разі абсцедування показане опера­тивне втручання поряд із загальною терапією.

Лікування хронічного неспецифіч­ного лімфаденіту повинно бути спря­моване на ліквідацію основного захво­рювання. У деяких випадках у лімфа­тичних вузлах може розвиватися сполуч­на тканина (індуративний хронічний лімфаденіт). Лімфатичні вузли тоді ста­ють щільними, малоболючими, не піддаються консервативному лікуван­ню. У таких випадках їх видаляють.

Лікування хронічного туберкульозно­го лімфаденіту полягає в призначенні специфічної протитуберкульозної те­рапії, опроміненні лімфатичних вузлів кварцом.

Артеріїт ( arteriitis) — запалення артерій. Може виникнути внаслідок переходу запального процесу з сусідніх тканин або запалення внутрішньої обо­лонки артерії, зумовленого мікробами, які циркулюють у крові. У першому разі захворювання починається з адвенти­цію (периваскуліт) і поширюється до середини судинної стінки, в другому — внутрішньої оболонки (ендоваскуліт) і поширюється до зовнішньої оболонки. Артеріїт може виникнути і у разі попа­дання мікробів у стінку судини іншим шляхом. Незалежно від того, яким шляхом відбулося зараження, згодом у артерії утворюється тромб( тромбангіт). Запальний процес буває обмеженим або поширюється вздовж артерії.

Артеріїт може бути серозним або гнійним. Клінічна картина артеріїту:

поява різкого болю у ділянці локалізації запалення; пульс на периферії артерії ослаблений; у дистальних відділах кінцівки трофічні розлади; підвищен­ня температури тіла, зміни складу крові.

Грізним ускладненням гнійного ар­теріїту є виразкування або змертвіння судинної стінки, через що виникають сильні вторинні кровотечі. У разі тром­бозу артерії, особливо на кінцівках, розвивається гангрена. Розплавлені, інфіковані тромби можуть відриватися, переноситися кров'ю і інфікувати інші тканини й органи.