Гнійні захворювання лімфатичних і кровоносних судин

Лікування артеріїту повинно бути спрямоване передусім на ліквідацію пер­винного осередку інфекції. У разі ло­калізації на кінцівках їх треба іммобілі­зувати. Показана загальна антибакте­ріальна терапія. Деякі автори рекомен­дують вводити у просвіт артерії, про-ксимальніше від місця ураження, пре­парати групи пеніциліну з новокаїном (10 мл 1 % розчину або 50—60 мл 0,25 % розчину новокаїну з 200 000— 300 000 ОД пеніциліну).

Флебіт і тромбофлебіт. Флебіт (phlebitis) — запалення стінки вени, тромбофлебіт (trombophlebitis) — за­палення стінки вени з одночасним утворенням у ній тромбу. Наявність у просвіті вени тромбу без запалення її стінки називається флеботромбозом.

Оскільки стінка вени тонша за стінку артерії,запальний процес у ній виникає частіше.

Запалення вени може починатися як із зовнішньої її оболонки (перифлебіт), так і з боку внутрішньої (ендофлебіт). У обох випадках у процес швидко втя­гується вся стінка судини. Спочатку венозна стінка інфільтрується сероз­ним, а з часом — гнійним ексудатом. У просвіті вени утворюється кров'яний згусток. Виникненню флебіту сприяють зниження реактивності організму, по­шкодження венозної стінки (частіше під час пункції), сповільнення в ній руху крові, підвищення коагуляційних вла­стивостей крові.

Частіше цей процес уражує судини нижніх кінцівок.

За локалізацією розрізняють поверх­невий і глибокий флебіти (залежно від того, які вени при цьому уражуються). Поверхневі вени— велика і мала підшкірні (v. saphena magna and parva) — розташовані в підшкірній основі, глибокі — передні і задні гомілкові, підколінна, стегнова (v.tibiales anteriores and posteriores, v.poplitea, v.femora-lis) — під фасціями, у м'язах тощо. Обидві системи сполучаються між со­бою за допомогою анастомозів.

Гострий флебіт може бути простим (серозним) і гнійним. У разі першої форми стінка вени пошкоджується не­значно, тромби в ній не утворюються і просвіт її зберігається. Процес такий звичайно закінчується одужанням. Для гнійного флебіту характерне утворен­ня в просвіті вени тромбів, які на­гноюються.

При поверхневому флебіті на шкірі у ділянці проекції вен з'являються чер­воні смуги. Під час пальпації прома­цуються поздовжні щільні тяжі. Підви­щується температура тіла, приско­рюється пульс, з'являються головний біль, озноб, загальна слабкість, зміни складу крові.

Лікування поверхневого флебіту подібне до лікування лімфангіту: іммо­білізація, постільний режим, підвище­не положення кінцівки, пов'язки з роз­чином димексиду, гепариновою маззю, гелем венорутону, антибактеріальні препарати.

Пошкодження інтими призводить до утворення у просвіті вени тромбу, що разом із запаленням стінки судини сприяє розвитку тромбофлебіту. Не­безпека його полягає в тому, що тром­би, закриваючи просвіт вени, порушу­ють кровообіг. З другого боку, інфіко­вані тромби розносяться кровоносними судинами по організму, що призводить до виникнення у віддалених органах і тканинах нових осередків запалення. Тромби, потрапляючи в кровоносне русло, можуть заноситися в легеневу ар­терію, спричинюючи її емболію і смерть.

Тромбофлебіт буває поверхневим і глубоким. Частіше уражаються поверх­неві вени нижніх кінцівок, вени таза і прямої кішки, рідше —вени верхніх кінцівок. Сприяє цьому варикозне розширення вен, що частіше буває у жінок і зумовлюється застоєм крові у венах (вагітність, робота стоячи, трав­матичне пошкодження вени тощо).Пев-ну роль у виникненні тромбофлебіту відіграє сповільнення руху крові у ве­нах, зміна її складу.

Особливою формою є мігруючий тромбофлебіт, який, уражаючи поверх­неві вени, може переміщатися в різні ділянки. Часто він супроводжується одночасним ураженням артерій (хворо­ба Бюргера).

Як флебіт, так і тромбофлебіт буває простим і гнійним.

За клінічним перебігом тромбо­флебіт ділять на гострий, підгострий і хронічний. Виділяють ще низхідну і висхідну його форми (поширюються згори вниз або знизу вгору).

У разі висхідного тромбофлебіту, коли процес, поширюючись угору, охоплює все нові ділянки вени, з'яв­ляється небезпека переходу його на за­гальну клубову вену. Такі хворі потре­бують негайного оперативного втручан­ня — перев'язування великої під­шкірної вени у ділянці впадіння її в стегнову вену (операція Троянова— Тренделенбурга).

Тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок виявляється появою

під шкірою, у ділянці великої або ма­лої підшкірної вени, змієподібних ви­пинань. Шкіра над ними гілеремійо-вана з ціанотичним відтінком. Харак­терна пастозність кінцівки. Під час пальпації по ходу вен виявляють щільні, дуже болючі утворення. На дотик кінцівка холодніша від здорової. У разі простого тромбофлебіту загаль­ний стан хворого майже не порушуєть­ся, у разі ж гнійного підвищується тем­пература тіла до 38—39 °С, з'являється озноб, іноді розвивається сепсис. Якщо тромб нагноюється, новоутворен­ня втрачає свою щільність, може з'я­витися симптом флюктуації.

Гнійне запалення вен спостерігаєть­ся частіше, ніж гнійне запалення ар­терій, що пояснюється тим, що стінка останніх міцніша.

При тромбофлебіті глибоких вен кінцівка набрякла, шкіра напружена, бліда, з ціанотичним відтінком, місце­ва температура підвищена. Спостеріга­ються ущільнення і болючість м'язів (особливо литкових).

Тромбофлебіт нижніх кінцівок у разі гнійного запалення тазової клітковини довкола матки і тромбофлебіт вісцераль­них вен таза, що іноді спостерігається після пологів, мають своєрідний пе­ребіг. Процес має назву білої або си­ньої флегмазії (phlegmasia alba dolens і phlegmasia caerulea dolens).

Біла флегмазія характеризується стійким набряканням кінцівки, болю­чістю, білим кольором шкіри і знижен­ням її температури.

Для синьої флегмазії характерні: ви­ражений набряк усієї кінцівки з поши­ренням на промежину, сідниці, ціаноз шкіри, поява раптового різкою болю в кінцівці, відсутність артеріальної пуль­сації; іноді розвивається венозна ганг­рена кінцівки.

Лікування гострого тромбофлебіту поверхневих вен нижніх кінцівок поля­гає передусім у наданні кінцівці спо­кою. Призначають постільний режим (кінцівка припіднята) до затихання го­стрих явищ (профілактика поширення інфекції і можливих тромбоемболій). При підгострому і хронічному тромбофлебіті показані теплові процедури (сухе тепло, зігрівальні компреси), по­в'язки з гепариновою маззю, гелем троксевазину. Ефективні фізіотерапев­тичні процедури (інфрачервоні про­мені). Добрі наслідки дають паранеф-ральні новокаїнові блокади.

При гострому тромбофлебіті глибо­ких вен ноги чи ноги та таза поряд із консервативними заходами (постільний режим з припіднятою та іммобілізова­ною кінцівкою, антикоагулянтною та антибіотичною терапією тощо) нерідко вдаються до хірургічного втручання — введення в нижню порожнисту вену фільтрів з метою запобігання тромбо-емболії легеневої артерії.

Для лікування тромбофлебіту, особ­ливо глибоких вен, використовують п'явки. Їх прикладають до шкіри ура­женої ділянки, де вони присмоктують­ся, а гірудин, який при цьому виді­ляється в кров, сприяє розсмоктуван­ню тромба.