Гнійні захворювання пальців

Як і попередні форми панарицію, кістковий панарицій може бути первин­ним (частіше внаслідок безпосередньої травми), вторинним (у разі переходу запального процесу з м'яких тканин пальця на окістя і кістку) і гематоген­ним. Останній вид зустрічається рідко.

Первинний кістковий панарицій ча­стіше уражує кінцеву фалангу. На ос­новній і середній фалангах розвиваєть­ся вторинний остеомієліт.

Серед інших форм запальних про­цесів пальців на кістковий панарицій припадає від 5 до 6,3 %.

Частіше уражається кінцева фалан­га, що зв'язано з анатомо-фізіологіч-ними її особливостями. Крім цього, на кінцевій фаланзі частіше буває під­шкірний панарицій з переходом інфекції на кістку.

Залежно від змін, які відбуваються в кістці, у перебігу кісткового панари­цію розрізняють три стадії: перша ха­рактеризується остеопорозом фаланги, друга — періостальною реакцією і тре­тя — деструкцією кістки, змертвінням її ділянки і утворенням секвестру.

Рентгенологічне розрізняють три види секвестрації: крайову, субтоталь-ну і тотальну, тобто повний некроз фа­ланги з втягненням у процес суглоба.

На перших стадіях розвитку кістко­вий панарицій за перебігом нагадує підшкірний панарицій. Хворий скаржиться на сильний біль у ділянці фа­ланги, набряк, почервоніння шкіри. Характерне місцеве підвищення темпе­ратури. Залежно від ураження фаланга набуває вигляду булави або веретена. Її пальпація супроводжується різким болем, рухи в пальці обмежені.

При вторинному панариції, коли запальний процес переходить на кістку з м'яких тканин, загальний стан хво­рого різко погіршується, місцеві і за­гальні клінічні ознаки наростають.

У перші дні під час рентгенологічно­го дослідження кістки патологічних змін не виявляють. Вони з'являються не ра­ніше 10—12-ї доби. В цей час на рент­генограмі вже помітна деструкція кіст­ки. Секвестральних коробок при кіст­ковому панариції не спостерігається.

Лікування кісткового панарицію опе­ративне, і що швидше воно проведе­не, то кращий наслідок. Операцію ви­конують під наркозом. Розрізи — як і при підшкірному панариції. Розрізують м'які тканини до кістки. При цьому тре­ба бути обережним, щоб не пошкоди­ти суглоба. Якщо кісткова фаланга змінена, є в ній секвестри, показано видалення її разом із змертвілими тканинами. Коли секвестр хоча б не­значно з'єднаний з окістям, його тре­ба зберегти.

У післяопераційний період уводять антибіотики: внутрішньом'язово, внут­рішньовенне, в навколишні м'які тка­нини, безпосередньо у кістку, шляхом іонофорезу. Добрий ефект дають анти­біотики тетрациклінової групи, які ма­ють здатність відкладатися в кістковій тканині. Проводять електрофорез каль­цію, а пізніше — опромінення ураже­ної фаланги кварцом.

Пандактиліт — це звичайна форма панарицію, за якої в патологіч­ний процес втягуються всі тканини пальця — шкіра, підшкірна основа, суг­лоб, сухожилок, кістка. Як первинне захворювання пандактиліт зустрічаєть­ся рідко. Частіше він є наслідком по­ширення на тканини пальця інших видів панарицію. Пандактиліт пере­бігає за типом вологого некрозу з роз-плавленням тканин і лише при кістко­вому панариції кінцевої фаланги — у виді сухого некрозу.

При пандактилггі уражений палець різко збільшений у об'ємі, шкіра гіпе-ремійована з ціанотично-багряним відтінком. Набряк поширюється на тильну поверхню кисті. З'являється сильний біль у пальці. На шкірі можуть бути помітні рани від проведених опе­ративних втручань або норицеві ходи після проривання підшкірного, сугло­бового чи сухожилкового панариціїв. З ран виділяється густий гній. Клінічний перебіг характеризується вираженими явищами інтоксикації (головний біль, висока температура тіла, тахікардія). Захворювання ускладнюється кубіталь-ним і пахвовим лімфаденітом.

Лікування пандактиліту повинно бути комплексним. Операцію прово­дять під наркозом (внутрішньовенним або інгаляційним масковим). На бічних поверхнях пальця проводять паралельні розрізи всіх м'яких тканин до кістки. Іноді вони захоплюють всі три фалан­ги. Розкривають уражений суглоб і су­хожилкові піхви. На особливу увагупід час операції заслуговує поведінка хірур­га з кістковими фрагментами. Видаля­ють лише явно некротизовані ділянки кістки, які втратили зв'язок з окістям. Вирізують некротизовані тканини і гра­нуляції. Після цього рану промивають антисептичним засобом (антибіотиком) і дренують. Палець і кисть іммобілізу­ють гіпсовою пов'язкою.

У післяопераційний період прово­дять загальне і місцеве (внутрішньовен­не, внутрішньокістково) введення ан­тибіотиків, фізіотерапевтичні процеду­ри. При перев'язках застосовують про­теолітичні ферменти.

У деяких випадках (у разі задавнено­го процесу) виконують ампутацію чи екзартикуляцію пальця. Показання до однієї з цих операцій на І пальці по­винні бути абсолютними. Навіть за відсутності в післяопераційний період рухомості в суглобах І пальця зберігаєть­ся його важлива функція — протисто­яння іншим пальцям. А тому в будь-якому разі треба зберегти І палець.

У профілактиці панарицію велику роль відіграє своєчасна і повноцінна обробка будь-якої травми на пальцях. З цією метою рекомендують провести ре­тельний туалет шкіри в місці травми. Добре зробити ванночку з теплим ан­тисептичним розчином, після чого ділянку рани і шкіру довкола неї треба змазати 2 % розчином йоду спиртовим і прикрити волого-висихаючою спирто­вою пов'язкою, пов'язкою з фурацилі-ном чи діакрином. Уражений палець на 2—3 доби іммобілізують.

Якщо мікротравма поверхнева і за­хоплює лише епідермальний шар, її можна прикрити плівковою пов'язкою (колодій, клей БФ-6, плівкові бакте­рицидні пов'язки типу "Синтокол", "Синтопласт", "Фурапласт").

Ліквідація запального процесу в пальці лише половина завдання, яке стоїть перед хірургом при цій патології. Важливе значення мають збереження функціональної здатності пальців і відновлення працездатності хворого. Головна роль щодо цього належить реа­білітаційній терапії.

Про функцію кисті треба дбати ще в процесі лікування. У період гострого запального процесу показана іммобілі­зація ураженого пальця (чи пальців) у функціонально вигідному положенні. Іммобілізація всіх пальців, крім першо­го, в положенні повного розгинання є помилковою, бо завжди призводить до тугорухомості. Треба іммобілізувати один палець у функціонально вигідному положенні за обов'язкового актив­ного руху всіма здоровими пальцями. Тривалість іммобілізації — не довше 10—14 діб (на період гострих запальних явищ). Наступної доби після операції треба вже починати функціональне лікування. Під час перев'язки (занурю­ють кисть чи палець у теплу воду) реко­мендують легкі активні рухи ураженим пальцем.

Ранні рухи всіх пальців є найкращою вправою для стимуляції кровообігу і боротьби з болем та набряком. Рухи повинні бути дозованими, адекватни­ми як за характером, так і інтенсивні­стю. Вони не повинні супроводжува­тися болем.

Теплові процедури теж треба дозу­вати, бо тривале застосування гарячих ванн сприяє припливу крові до кисті і збільшенню набряку, що, в свою чер­гу, підтримує тугорухомість.