ПЛАН
1. Вступ
2. Фізики-хімічна характеристика медикаментозного електрофорезу.
3. Використання природних препаратів для електрофорезу.
4. Електрофорез з лікувальними сумішами.
5. Основні методичні відомості про електрофорез антибіотиків.
6. Висновок.
Електрофорез – метод, при якому постійним струмом через шкіру або слизові оболонки в організм вводять лікарські речовини.
Електрофорез лікарських речовин в лікувальну практику увійшов як емпіричний метод. Внаслідок цього майже до кінця ХІХ століття вводимі речовини наносились на позитивний полюс, так як рахувалось, що вони переносяться в шкіру у виді молекул за рахунок катафореза, тобто переміщення рідини від анода до катода при проходженні постійного струму. Лише через 1000 років після першої спроби (В. Россі, 1802) примінення постійного струму для введення ліків в організм почалась наукова розробка теоретичних основ метода.
Введення лікарських речовин в організм з допомогою електрофорезі базується в принципі на тих закономірностях, що і проходження постійного струму через розчини електролітів.
Розвиток наукових основ електрофореза нерозривно зв’язано з теорією електролітичні дисоціації (іонною теорією).
Розвиток наукових основ електрофореза нерозривно зв’язано з теорією електролітичні дисоціації розробленою в 1887 р. Сванне Арреніцьяме. Основні методи цієї теорії заключаються в слідуючому:
1. Молекули електролітів при розчиненні у воді в більшій або меншій мірі розпадаються на позитивні і від’ємні іони.
Сума позитивних зарядів рівна сумі від’ємних зарядів іонів, в наслідок цього весь розчин в цілому залишається електрично нейтральний. Розлад електролітів під дією розчинника на іони дістав назву електролітичної дисоціації.
2. При пропусканні через розчин електричного струму іони починають направлено переміщуватись: позитивно заряджені іони направляються до від’ємно зарядженого електроду (катоду), а від’ємні іони – до позитивного електкрода (аноду). Іони, які переміщуються до катода, називаються катіонами, а рухаючи до анода – аніонами.
Досягнувши електродів, іони можуть розрядитись і перетворитись в нейтральні атоми або групи атомів. Останні можуть підпорядкуватись наступним змінам і вступати в хімічні реакції.
3. Іони, відмінних від нейтральних атомів або нейтральних атомів або молекул наявністю електричного струму, володіють великою хімічною активністю.
Теорія електролітичної дисоціації не тільки допомогла розробці фізико-хімічних основ введення лікарських речовин з допомогою постійного струму, но і внесла необхідні корективи в техніку електрофорезу з лікарськими речовинами. Стало ясно, що вводити в організм методом електрофореза можна ліки. Віднесених до електролітів і розпадаючих в розчинах на іони. При цьому важливу роль грає правильні розміщення медикамента на електродах: розчином потрібно змочувати прокладку електрода, маючи одноіменний з відданим медикаментозним іоном заряд; тільки таке розміщення медикаментозного розчину забезпечить поступовий рух речовини і проникнення його в тіло, яке під час процедури включається в ланцюг струму. Важливо також, що іони речовин володіють більшою активністю, чим їх молекулярні аналоги. Це (позволяє) дозволяє очікувати проявлення деяких особливостей фармакодинаміки ліків при електрофорезі порівняно з ін’єкційними методами їх введення.
Особливо важливим в теорії Арреніуса являється утвердження, що розпад речовин на іони проходять не під впливом струму, як думали раніше, а внаслідок його взаємодії з розчинником. Найкращим іонізуючим розчинником являється вода, що оприділює перевагу її використання при приготовленні робочих розчинів для медикаментозного електрофорезу.
Хімічні процеси, які проходять при пропусканні електричного струму через розчин електроліта, називається електролізом. Одним із проявів електроліза являється олужнення катодних розчинів і накопичення у анода іонів вуглецю, обумовлюючи кислу реакцію. При електротерапії електроліз – явно небажаний процес, якого слід уникати.
При електрофорезі через шкіру шляхи проникнення ліків в організм оприділюють, з одної сторони, топографією роз приділення силових ліній струму, а з другої фізикохімічними параметрами шкірних пар.
Через шкіру, як відомо, струм проходить не суцільним потоком, а головним чином через протоки шкірних залоз. Із них найкращим провідником Являється виводні протоки потових залоз. Невелика частина струму проходить через жирові залози і міжклітинні щілини епідерміса. Вказане утворення, очевидно, і можуть служити шляхами проникнення ліків не тільки при електрофорезі, но і при аплікаціях лікарських речовин. На відміну від аплікацій введення речовини з допомогою току супроводжується і міжклітинним транспортом.
Основними шляхами проникнення іонів в організм при електрофорезі являється вивідні протоки потових і жирових залоз. Кількість введеного в організм речовини збільшувалось паралельно росту числа активних залоз в шкірі. Найбільша імовірність проникливості шкіри залежить від числа потових залоз. Це дає можливість зробити (заключення) висновок, що основним місцем введення ліків при електрофорезі служать вивідні протоки потових залоз. При медикаментозному електрофорезі вводимі речовини проникають на невелику глибину. Найбільшого розповсюдження дістала точка зору, що лікарські речовини за рахунок електрогенного руху під час процедури можуть досягати підшкірно жирового шару. Є відомості і про більш глибоким проникненням речовин під впливом постійного струму. Так, згідно дослідам М.А. Борсукова (1971), сульфамінаміди і антибіотики не тільки доходять до підшкірної клітковини, но і виявляються в м’язах і глибше. При цьому концентрація лікарських речовин в підшкірній клітковині нерідко навіть нижча, чим глибше розміщених м’язах. При повторних процедурах електрофореза концентрація ввідної речовини в глибоких шарах шкіри збільшується більш значно, чим в поверхових.
З шкіри і підшкірно-жирової клітковини поступивши під час процедури ліки поступово диффундірують в лімфатичні і кровоносні судини, розносячись до всіх органів і ліками. При необхідності глибину проникнення вводимих ліків можна підвищити, попередньо діючи ультразвуком, індиктотермією і мікрохвилями.
Лікарські речовини можуть находитися в шкірі від 1-2 днів (гепарин, антибіотики, новокаїн та ін.) до 15-20 днів (адреналін, цинк). Із шкірного депо лікарські речовини постійно і неперервно поступають в тканини. Утворення шкірного депо – одна із відмінних особливостей медикаментозного електрофорезу, який посилює більш довшу дію лікарських речовин.
Другою особливістю методу являється те, що з його допомогою можна в необхідних частинах тіла (в області патологічного процесу) створювати високу концентрацію ввідного лікарства, не насичуючи ним організму.
З допомогою електрофорезу в шкірі і підлягаючих тканинах можна створити концентрацію речовин, значно перевищуючи її при внутрішньому введенні тої ж дози препарату.
На відміну від фармакотерапевтичних методів з допомогою лектрофореза лікарських речовин можуть бути підведені до патологічного вогнища, в районі якого порушена мікропроцеркуляція.