У свій час в Інституті фізіології АН УРСР (тепер Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України) працювало багато визначних дослідників, які дещо пізніше очолили створені нові наукові заклади і плідно працювали в них.
Р.Є. Кавецький (1899—1978рр.) — український патофізіолог-онколог, академік АН УРСР. У 1960—1978 рр. — директор Київського науково-дослідного інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (з 1971 р. — Інститут проблем онкології АН УРСР, з 1978 р., імені Р.Є. Кавецього). Праці Р.Є. Кавецького присвячені питанням експериментальної і теоретичної онкології, патофізіології. Йому належить пріоритет у створенні концепції про взаємодію пухлини й організму та про фактори антиканцерогенезу.
В.П. Комісаренко — завідувач лабораторії ендокринних функцій Інституту їм. О.О. Богомольця АН УРСР. З 1965 р. — директор організованого ним Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин. Праці В.П. Комісаренка присвячені дії гормонів на організм. Він запропонував гормональні препарати: кортикотонін, спленін тощо.
У 1966р. Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (тепер Інститут НАН України) очолив П.Г. Костюк, академік НАН України, АН СРСР, який раніше працював під керівництвом відомого Київського електрофізіолога Д.С. Воронцова (1886—1965 рр.).
П.Г. Костюк разом із співробітниками інституту (П.М. Сєрков, В.І. Скок, М.Ф. Шуба та ін.) проводить фундаментальні дослідження клітинних механізмів діяльності нервової системи.
За останній час вітчизняними фізіологами досягнуто значних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дозволило «заглянути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на другу, з чутливої клітини на нервову.
Нині анатомія і фізіологія як науки, що відіграють основну роль у медицині, набули значного розвитку. Вивчення будови тіла людини та її життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого, що перебуває у зв'язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини, зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення його довголіття.
Література.
„Клінічна анатомія і фізіологія” , Л.І.Старушенко