Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Історичний нарис з анатомії та фізіології людини

Реферати / Медицина / Історичний нарис з анатомії та фізіології людини

Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вче­ні, які спирались на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов (1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про індивіду­альну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її ор­ганів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментальне вивчав будову кровоносних судин і виявив високу при­стосовність їх до змін умов функціонування, та ін.

В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше продовжувались і тепер продовжуються наукові тра­диції попередників. Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський (Вінни­ця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А. Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімфе­рополь), Є.П. Мельман (Івано-Франківськ), М.М. Тростя-нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич (Чернівці) й інші.

Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіо­логії на матеріалістичній основі мало відкриття «про відобра­жену діяльність організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою.

Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпоча­тий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини.

Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

У першій половині XVIII ст. розпочався розвиток фізіоло­гії в Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московсь­кому університеті відкрито самостійну кафедру фізіології.

Перший російський підручник «Фізіологія, видана для ке­рівництва своїх слухачів» написав професор Московського уні­верситету О.М. Філомафітський (1807—1849рр.). У 1848 р. він опублікував «Трактат про переливання крові (як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях».

Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлен­ня про діяльність головного мозку, яка відбувається за прин­ципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вив­ченню. Учений відкрив також явища центрального гальму­вання і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послі­довників І.П. Павлова (1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського (1852—1922 рр.) та ін.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середови­ща; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. У його працях півкулі великого мозку характеризуються як орган тимчасових зв'язків, який забезпечує досконале прис­тосування організму до змін умов навколишнього середо­вища. Розкриваються закономірності руху нервових проце­сів у корі великого мозку (іррадіація, концентрація, індук­ція), встановлюються зв'язки між корою і підкірковими утвореннями. І.П. Павлов створив класифікацію типів пси­хічної (вищої нервової) діяльності.

Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кро­вообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Пав-лов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (най­вищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжна­родний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання «старійшини фізіологів світу».

Розвиток фізіології в XX ст. характеризується великими успіхами. Розроблено вчення про автономну нервову сис­тему, вивчено багато різних процесів життєдіяльності, вста­новлено закономірності регуляції функцій внутрішніх орга­нів, відкрито пристінкове (мембранне) травлення та ін. Ве­лика заслуга в цьому належить учням І.П. Павлова видат­ним ученим Л.А. Орбелі, К.М. Викову, В.М. Черніговському, П.К. Анохіну та ін.

Л.А.Орбелі (1882—1958 рр.) — визначний фізіолог, ака­демік, Герой Соціалістичної Праці, творець великої фізіоло­гічної школи, співробітник і помічник І.П. Павлова, органі­затор науково-дослідної роботи в різних напрямках. Вивчав, головним чином, нервову регуляцію функцій і коор­динаційних механізмів центральної нервової системи. Він і його учні обґрунтували вчення про адаптивне (пристосовно)-трофічну роль автономної (вегетативної) нервової сис­теми, яке має велике теоретичне і практичне значення для розуміння внутрішньоцентральних відносин у нервовій системі та оцінки безлічі клінічних спостережень порушен­ня трофічних процесів при різних патологічних станах. Л.А. Орбелі, його співробітникам і учням належать числен­ні важливі узагальнення про механізми нервової діяльності в порівняльній і віковій фізіології умовних рефлексів, впли­вів зовнішніх факторів на вищу нервову діяльність.

К.М. Биков (1886—1959рр.) зробив значний внесок у сучасну фізіологію і медицину. Разом зі співробітниками методом умовних рефлексів він розв'язав проблему корти­кальної регуляції діяльності внутрішніх органів, встановив регулюючий вплив кори півкуль великого мозку на роботу внутрішніх органів (серце, судини, травний канал, органи виділення та ін.), запропонував концепцію про інтероцептивні рефлекси, секреторні поля шлунку, розробив питання нервової регуляції моторної і секреторної діяльності органів травного каналу і травних залоз (печінки, підшлункової залози), виявив наявність хімічних передавачів (медіаторів) у нервових центрах тощо.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали