Уявлення про канцерогенез

- поліциклічні ароматичні вуглеводні;

- ароматичні аміни й аміди;

- нітрозаміни і нітрозаміди.

До першої групи належать 200 і більше речовин із трьома і більше бензольними кільцями. Лише одну із них, а саме 3,4 – бенспірен, зараховано до тих, що здатні викликати рак у людей, а інші викликають його лише в експериментальних умовах на тваринах.

Канцерогенів цієї групи найбільше в тютюновому димі, відпрацьованих газах автотранспорту, в димі доменних печей, асфальті, відводах хімічних виробництв, у в’ялених і пересмажених продуктах.

Речовини з полі циклічною структурою проявляють місцеву канцерогенну дію. Якщо в експерименті їх наносити на шкіру, то виникає рак, якщо вводити під шкіру, то виникає саркома. Полі циклічні ароматичні вуглеводні виділяються з організму різними органами (нирки, шкіра, молочні залози), викликаючи їх ураження.

Нітрозаміни і нітрозаміди широко застосовуються в побуті і промисловості, їх онкологічна дія проявляється поки що експериментально.

Практично всі сполуки неконцерогенні, але набувають цих властивостей при попаданні в організм або після метаболічних перетворень.

До фізичних канцерогенів належать іонізуючі і, у меншій мірі, ультрафіолетові промені. Іонізуючі промені діють не прямо, а через утворення високоактивних вільних радикалів, які порушують структуру ДНК. Ультрафіолетові промені перешкоджають її репарації.

До біологічних канцерогенів відносять віруси, переважно ретровіруси. Вони вносять в інфіковану клітину свій геном, до складу якого входить трансфоруючий ген – вірусний онкоген. Продукт його діяльності (онкобілок) розпочинає трансформацію клітини і підтримує її у трансформованому вигляді.

В основі дії всіх цих концергенів є пошкодження на рівні ДНК.

Патогенез пухлин

Причин раку багато. Але всі вони як вода через лійку, повинні пройти через одне критичне русло – ДНК і залишити в ній свій слід пошкодження. Це пошкодження особливе. Воно тільки тоді призведе до трансформації, якщо буде локалізуватися не в будь-якій ділянці ДНК, а там, де розташовані гени, що контролюють ріст і диференціацію клітини. Дані гени були названі протоонкогенами. Це звичайні компоненти клітинного генома, які необхідні для життєдіяльності клітини, без них неможлива проліферація клітини. При пошкодженні вони переходять в онкогени, втрачають клітинну регуляцію, що призводить до безкінечного поділу, при якому клітини не встигають диференціюватися, тобто дозріти стану, коли вони здатні виконувати спеціалізовані функції.

Для попереджнння цього в кожній клітині є супресорні гени, які виробляють регулюючі білки, здатні зупиняти безконтрольний ріст. При їх пошкодженні виникає безконтрольний ріст. Однак в любій клітині є ще механізм репарації (відновлення) пошкодження. Вважають, що повинно прийняти не менше чотирьох послідовних пошкоджень без репарації, щоб здорова клітина перейшла в ракову.

Розрізняють три основні стадії канцерогенезу:

1) трансплантація (ініціація); 2) промоція; 3) прогресія.

Активацією протоонкогена закінчується перша стадія (ініціація). Головною властивістю, яку отримує клітина при переході з протоонкогена в онкоген є імморталізація, тобто потенційна здатність до безмежного поділу, до безсмертя. Клітина з активним онкогеном може роками перебувати в латентному стані, нічим себе не проявляючи. Необхідні додаткові впливи на імморталізовану клітину, які б вивели з латентного стану і дали поштовх до нестримного поділу. Такими провокуючими факторами можуть бути додаткові впливи різних канцерогенів або ацентів, які не є канцерогенами, але здатні вивести імморталізовану клітину з латентного стану. Ці фактори називаються промоторами, а стадія – промоцією. У випадку раку молочної чи передміхурової залози ключову роль в промоціях відіграють гормони, при відсутності яких рак не розвивається. Ця стадія є ще зворотною.

Третя стадія – прогресія, яка характеризується стійкими незворотними якісними змінами пухлини в бік малігнізації, що продовжується аж до смерті організму. Наприклад, гормонозалежна пухлина стала горомонозалежною, медикаментозно чутлива – медикаментозно нечутливою. При цьому виникає руйнування пухлинними клітинами базальної мембрани, васкуляризація пухлини, утворення строми, метастазування.

Взаємозв’язок між пухлиною і організмом.

Негативний вплив пухлини на організм залежить від виду (добро – чи злоякісна), локалізації, термінів росту і напрямків метастазування, пухлина прямо пошкоджує орган, у якому вона розвивається, порушуючи його структуру і функції, органи зазначають атрофії і деформації, просвіт порожнинних органів звужується. Внаслідок хронічної інтоксикації продуктами розпаду розвивається кахексія. Пригнічення кровотворення, надмірний гемоліз і хронічні кровотечі призводять до анемії.

Організм не беззахисний перед канцерогенами і трансформованими клітинами. В його розпорядженні є потужні механізми захисту, які запобігають появі пухлин або сповільнюють їх прогресію. Сюди належить система знешкодження канцерогенних сполук і виведення їх через нирки. Травний канал і шкіру. Від трансформованих клітин організм очищується т-лімфоцитами. Існує також система ендонуклеаз, яка забезпечує відновлення пошкоджених онкогенів і припиняє синтез кодованих ними білків. На ріст пухлини впливають також гормони.

Будова пухлини

Мікроскопічно в кожній пухлині виявляють строму і паренхіму. Паренхіма – це специфічна частина, представлена пухлинними клітинами і визначає місце пухлини в гістологічній класифікації.

Строма – механічно-трофічний остов, який включає сполучну тканину, кровоносні і лімфатичні судини, нерви.

Диференційовані ознаки добро- і злоякісних пухлин

Ріст і поширення пухлини в організмі

Залежно від ступеню диференціації розрізняють експансивну, апозиційну та інфільтративну (інвазійну) форму росту пухлини. Перша характерна доброякісним пухлинам, лруга і третя – злоякісним.

Пухлина, що росте експансивно, збільшується у вигляді вузла, відсуваючи навколишні тканини. Клітини, які оточують її, атрофуються піддаються колату, що зумовлює утворення псевдо капсули і чітких меж пухлини.

Аппозиційний ріст є проміжним між експансивним та інфільтративним. Пухлина росте з множинних точок росту – вогнищевих проліфератів, які становлять „пухлинне поле”. Малігнізація здійснюється послідовно від центру до периферії і завершується злиттям вогнищ малігнізації в єдиний вузол.