Ні одна хвороба не вписала в історію епідемії так багато трагічних картин, як це зробила чума, яка своїм масовим не тільки знищила велику частину населення міст і сіл, але й призвела до занепаду культури Європи. Хроніка чуми, без сумніву, одна із самих похмурих книг в історії людської культури. Але на той час були відмічені приклади лікарського героїзму, які не страхалися страшного слова “чума”.
Є три форми чуми: бубонна, шкірна і легенева.
По зовнішнім ознакам чуму називають чорною смертю. Збудники чуми, попавши в людський організм всіма можливими шляхами (через шкіру, слизову оболонку, органи дихання, з їжею) викликають різні форми захворювання в залежності від того, яка частина тіла пошкоджується інфекцією в найбільшій ступені.
Перш за все слід зазначити бубонну чуму. Бубони, які з'являються при цьому, не що інше як розпухлі залози. Спочатку сильно розпухають пахові лімфотичні залози. Прониклі в тіло мікроби уражають перш зав се найближчі залози, накопичуючись і розмножуючи там, після чого починається їх запалення і нагноєння.
Але хвороба не зупиняється на цьому. Вона поступово охоплює сусідні лімфатичні судини і залози. Процес розповсюдження інфекції чуми був вивчений венськими патологами Альбрехтом і Гоном.
При деяких, але не всіх епідеміях чуми сильно пошкоджується шкіра: появляється кровотеча, темно-сині плями, які переходять в фурункул, карбункул, який через деякий час тріскає і виділяє насичений бацилами гній. В тих випадках, коли формування карбункулів оприділяє в основному картину хвороби, говорять про шкірну чуму.
Найбільш небезпечна – легенева чума. Епідемія легеневої чуми в ХІV ст. в Європі і Азії. Із 100 млн. жителів відомих тоді країн померло 25 млн. при легеневій формі виділяється криваве харкотиння (темне) звідки і походить назва “чорна смерть”. Під час цього захворювання серце не витримує високої температури і натиску бактеріальних ядів.
Щоб виключити можливість вдихати мікроби чуми, потрібні добрі маски, не говорячи про прості методи захисту. Від чуми оборехтися важче, ніж від іншої інфекційної хвороби.
Тим більше захоплення викликає мужність лікарів-дослідників, які в той час, коли про бактерії не мали найменшого уявлення, пробували робити прививки подібні до віспяних, щоб тим самим знайти захист від чуми. Перші проби лікарі проводили на собі. Їх героїзм важко переоцінити.
Природа сама показала шлях захисту від висипки. Із досліджень було виявлено, що християнки, які заразилися при дойці хворих ???? корів коров'яною віспою, нібито не хворіють зовсім, або дуже легко чорною віспою. Вивчаючи чуму лікарі-дослідники прийшли до аналогічних думок: що в гнійних наривах чуми міститься чумний яд. Виникло питання: чи не можна добитися захисту від чуми так як від віспи, з допомогою щеплень?
Першу пробу провів на собі з метою дослідження чуми англійський лікар А.Уайт.
Деяку кількість гною із залози (жінки, що хворіла на бубонну чуму) він втер собі в ліве бедро. На наступний день він це повторив: зробив невеликий надріз на правому передпліччі і вніс в рану певну кількість гною хворої. Цей експеримент мав вражаючий наслідок: через деякий час Уайт захворів чумою і помер.
Через 30 років французький лікар А.Ф.Бюлар в Єгипті проробив на собі дослід чуми. 15.03.1834 р. зняв з себе одяг і надів одяг хворого, який хворів на тяжку форму чуми.
Цей одяг ще зберігав тепло від хворої людини. В ній він пробув 48 год. Не відчуваючи найменших симптомів хвороби. Два дні по тому на середнім пальці лівої руки появився фурункул. Він захворів чумою і помер.
Трагічно закінчилися досліди багатьох інших вчених: Актуа Клот (Франція), Алоіс Розенфельд (Австрія), Еузебіо Валлі (Італія).
Валлі хотів експериментальним шляхом довести те, що людина хвора на віспу не може захворіти чумою.
В 1803 р. Ланцетом зробив собі ранку на кисті лівої руки між великим і вказівним пальцями і вніс в неї гній із віспяної пустули і чумного бубона. В наслідок він дійсно захворів чумою, але одужав. Але загального визнання цього методу не було.
В 1816 р. Валлі на Кубі хотів вияснити шляхи розповсюдження епідемії жовтої лихорадки. Надів сорочку хворого і помер.
Це один із ранніх проб на собі проведених лікарями, для вивчення цієї страшної хвороби – чорної смерті (чуми). Лікарі, які заслужили великої шани за їхню мужність та їхній труд. Це лікарі, якими ми повинні гордитися за їхню відвагу та їхній героїзм.
Завантажити реферат