Рецидивуюча пневмонія часто супроводжується розвитком легеневих кист, емпієми, абсцесів легень. У частини пацієнтів виникає необхідність тотальної резекції легені або лобектомії. Гостра пневмонія найчастіше викликається Staphylococcus aureus та Haemophilus influenzae, при рецидивуючих пневмоніях, тривалій персистенції легеневих кист приєднується Pseudomonas aeruginoza, Aspergillus fumigatus, Candida albicans .
У багатьох хворих спостерігаються хронічні отити, іноді ускладнені мастоїдитами, хронічні синусити, бактеріальні артрити, стафілококові остеомієліти.
Частим клінічним проявом є хронічний кандидоз слизових оболонок, оніхомікоз. Зустрічаються також інвазивні грибкові інфекції: легеневий аспергілльоз, криптококовий езофагіт, вісцеральний кандидоз. Одним із характерних проявів є хронічний екземоподібний дерматит, що починається в багатьох у ранньому дитячому віці. Висип, як правило, локалізується на обличчі, за вухами, на згинальних і розгинальних поверхнях кінцівок. Тяжкість клінічних проявів не залежить від сезону, дії алергенів, що відрізняє дерматит при гіпер-IgE cиндромі від атопічного дерматиту. Слід відмітити також, що для гіпер-ІgЕ синдрому не характерні симптоми респіраторних алергозів.
Окрім інфекційної патології, у більшості хворих зустрічаються аномалії розвитку зубів. Для них характерна затримка резорбції молочних зубів і пізнє прорізування постійних зубів. Часто виникає необхідність екстракції молочних зубів, які заважають нормальному росту постійних. У багатьох хворих на гіпер-IgE синдром описані патологічні переломи кісток, які зустрічаються в різному віці, навіть внаслідок незначних травм.
Специфічні риси обличчя характерні для всіх хворих на гіпер-IgE синдром, старших 16 років. Описані асиметрія обличчя (підозра на гемігіпертрофію), виступаючий лоб, глибоко посаджені очі, широке перенісся, широкий ніс, груба шкіра обличчя з широкими порами. Механізм розвитку цих відхилень невідомий.
Згідно даних лабораторних обстежень, майже у всіх пацієнтів була еозинофілія в крові, мокротинні, іноді до 55-60%. Кількість лейкоцитів нормальна або підвищена, нейтропенія і лімфопенія не спостерігались. Можливий розвиток анемії внаслідок хронічної легеневої патології.
Порушення гуморального імунітету у хворих з гіпер-ІgЕ синдромом
1. Значно підвищений рівень сироваткового IgE, майже у всіх хворих більше 2000 МО/мл (при нормі 100 МО/мл).
2. Підвищений рівень ІgD у більшості пацієнтів - більше 100 мг/л, іноді до 500-1500 мг/л.
3. Рівень імуноглобулінів G, А, М, як правило, в межах вікової норми, але у частини хворих може спостерігатись підвищення рівня одного або декількох із них.
4. Знижена гуморальна імунна відповідь (анамнестична) на бустер-імунізацію дифтерійним та правцевим токсинами, а також на капсулярні полісахариди H. influenzae типу В та деяких серотипів пневмококу вакцини Pneumovax.
5. Порушена анамнестична відповідь гуморальної ланки імунітету (продукція ІgG) на неоантигени.
6. Відсутність у деяких хворих ІgА-антитіл до St. aureus поряд із нормальною кількістю ІgG- та ІgМ-антитіл до цього збудника.
7. Відповідь негайного типу на більшість харчових, інгаляційних, бактеріальних та грибкових антигенів не порушена.
Особливості клітинного імунітету
1. Знижена клітинно опосередкована імунна відповідь на убіквітарні антигени (кандидозний) in vivo у половини хворих та специфічні антигени у більшості пацієнтів in vitro. Відповідь Т-клітин на мітогени, кількість субпопуляцій СД4+ та СД8+ у межах норми.
2. Знижена кількість СД3+ Т-клітин із фенотипом СД45RO+ (фенотип клітин пам’яті).
3. Порушена продукція ІgЕ in vitro у відповідь на ІЛ-4. При обстеженні фагоцитарної системи у частини хворих спостерігали порушення хемотаксису нейтрофілів.
Патогенез захворювання до кінця не вивчений. Чутливість до інфекцій не можна пояснити тільки гіперпродукцією ІgЕ, оскільки високий рівень цього імуноглобуліну може спостерігатись при алергічних захворюваннях, але для них не характерний розвиток тяжких рецидивуючих бактеріальних інфекцій. У частини хворих порушений хемотаксис нейтрофілів, що може бути причиною підвищеної чутливості до інфекцій, але в той же час у більшості пацієнтів аномалії хемотаксису відсутні. Останнім часом велика увага приділяється вивченню цитокінової регуляції продукції ІgЕ. У багатьох хворих із гіпер-ІgЕ синдромом спостерігається недостатність Т-хелперів 1-го типу, що приводить до порушення синтезу g-інтерферону. Дефіцит його продукції може бути відповідальним за підвищений рівень ІgЕ і дефекти хемотаксису нейтрофілів. Для лікування деяких хворих із гіпер-ІgЕ синдромом було застосовано g-інтерферон із позитивною клінічною динамікою.
Дотепер найуспішнішим терапевтичним підходом при гіпер-ІgЕ синдромі вважається постійна, іноді прижиттєва антибактеріальна протистафілококова терапія. При ранньому встановленні діагнозу призначення антибіотиків допомагає попередити розвиток тяжких стафілококових пневмоній, формування легеневих кист, бронхоектазів. Найоптимальнішим профілактичним заходом вважається застосування препаратів групи напівсинтетичних пеніцилінів, таких як оксацилін, клоксацилін, диклоксацилін, а також цефалоспоринів 1-го покоління. При наявності алергії до пеніцилінів та цефалоспоринів призначаються кліндаміцин, макроліди. Для лікування важких форм стафілококової інфекції використовуються парентерально ванкоміцин, нафцилін, кліндаміцин. Для профілактики грибкових інфекцій рекомендується призначення ністатину, при тяжких грибкових ураженнях - препарати групи імідазолу (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол), амфотерицин В. При тривалій персистенції легеневих кист (більше 6 місяців) показана їх хірургічна резекція.
Наведемо дані обстеження дитини з підозрою на гіпер-ІgЕ синдром.
Хлопчик 15 років був направлений у клініку з діагнозом: гіпер-ІgЕ синдром, дифузний нейродерміт, хронічний гаймороетмоїдит, хронічна алергічна риносинусопатія, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки. З анамнезу відомо, що дитина перенесла сепсис у періоді новонародженості, протягом першого року життя спостерігались три епізоди парапроктиту, рецидивуючий отит у ранньому дитинстві. За даними спостережень, у хлопчика з перших років життя виявляли фурункули носової перетинки, після двох років діагностований хронічний гаймороетмоїдит, у 12 років діагностований атопічний дерматит, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки. До семирічного віку часто хворів на бронхіт, дані про пневмонію в анамнезі відсутні. При обстеженні протягом двох останніх років виявлені високі значення сироваткового рівня загального ІgЕ: 848 МО/мл (01.98р.), 1000 МО/мл (06.99р.), 1550 МО/мл (08.99р.), 1340 МО/мл (10.99р.)
У січні 2000 р. проведене клінічне та лабораторне обстеження в Київському міському дитячому імунологічному центрі. Стан дитини задовільний, відсутні дані про тяжкі бактеріальні інфекції шкіри та легень, відсутні віддалені наслідки перенесених раніше захворювань. При бактеріологічному дослідженні посівів із зіву та слизової оболонки носа Staphylococcus aureus не виділений, діагностовано сікоз переддвір’я носу. При обстеженні підтверджена наявність атопічного дерматиту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Згідно даних лабораторних досліджень, не виявлено відхилень у гемограмі, кількість еозинофілів у межах норми. Імунологічне обстеження: ІgG - 10,6 г/л, ІgМ - 1,57 г/л, ІgА - 2,4 г/л, ІgЕ - 245 МО/мл, субпопуляції лімфоцитів СД3+ 64% (1,2х109 л), СД4+ 46% (0,9х109 л), СД8+ 18% (0,4х109 л), СД19+ 12% (0,2х109 л), фагоцитоз 32%, фагоцитарний індекс 20, НСТ-тест: спонтанний - 24%, стимульований - 30%.
Завантажити реферат