Вирішення глобальних проблем змушує міжнародне співтовариство приймати адекватні рішення, але без достовірної інформації прицмати будь-які рішення не можливо.
Глобальні проблеми можуть розглядатися як глобально диференційовані через призму політичних поглядів, національних інтересів та індивідуальності лідерів тих чи інших держав. Якщо процеси побудови інформаційного суспільства є актуальними для Японії, Канади, Європи, Америки, то говорити про актуальність та глобальність ціх проблем в країнах Африки --- безглуздно, бо нема відповідності інтересів. Тому ми говоримо поро диференційність підходу.
Інформація має комплексний, або системний, характер, що відповідає багаторівневому характеру глобальних проблем. Це: 1).універсальність інформації;
2).здатність переміщення інформації через кордони держав;
3).багатовимірність форм;
4).споживання інформації різними категоріями користувачів.
Глобальність інформаційної проблеми виявляється в тому, шо на межі тисячоліть багато хто з дослідниківговорити про інформаційну кризу, або вибух. Інформаційні кризи виявляється в таких аспектах:
1). Протиріччя між обмеженними можливостями людини по переробці інформації і міжнародніми інформаційними потоками;
2). Виробництво значної кількості надлишкової інформації і обмеження доступу до корисної інформації.
3). Порушення цілісності інформаційної системи в наслідок регіональних, приватних та відомчих інтересів.
Інформаційна криза виявляється у супроводженні інформаційного голоду: потрібної інформації не вистачає для взаємодії певних систем та т.п.
Ідеї інформаційного суспільства виникли у 70-х роках ХХ століття, вони буди висловлені філософами, економістами, політиками, соціологами, інформатиками і зводилися до побудови нового суспільства на основі новітніх технологій.
Массуда, Тоффлер, Маклювин, Понятовський, Бджезинський розглядають інформаційне суспільство як новий рівень в історії людства і виробляють нову концепцію розвитку цівілізації.
Основні концепції висловив японський філософ та соціолог Массуда у праці «План інформаційного сіспільства --- національна мета Японії до 2000 року», де він висловив основні ознаки нового суспільства:
--- глобалізм інформаційного простору
--- розвиток комунікаційної мережі
--- вільний потік інформації через кордони
--- створення єдиної комп»ютерізованої нації.
Близько 10 млрд $ асигновано на допомогу плану створення інформаційного суспільства:
1). Для соц. Управління;
2). Комп”ютерізація усіх сфер економіки, науки та культури --- телебачення, торгівля, освіта, регіональне управління та інші;
3). Комп”ютерізація медичного контролю, захист навколишнього середовища;
4). Впровадження інформаційних технологій у побут кожного споживача.
На сьогодні ідея інформаційного суспільства розповсюджується на всі розвинені країни. Якщо країна хоче бути подібною, вона повинна виконувати певні вимоги та відповідати певним нормам.
Економічний аспект: використання інформаційних ресурсів для ліквідації економічної відсталості країни та регіонів світу за рахунок приєднання їх до міжнародного співтовариства як рівноправних партнерів в економічному плані. З цією метою міжнародне співтовариство втілює проекти розвитку інформаційної мережі у систему, розвиток інформаційних інфраструктури або забезпечити розвиток економіки у відсталих районах та залучити до міжнародної співпраці країни третього світу. З цією метою міжнародні організації впроваджують доктрину побудови інформаційного суспільства у всіх регіонах світу, враховуючи специфіку, рівень розвитку та умови, в яких знаходиться та чи інша країна, держава, народ.
Проблема: кожна держава адаптує себе до міжнародного співтовариства. Існує спеціальна програма задля забезпечення народів ісламських держав від інформації, що суперечить догмам корану.
Проблема міжнародного співтовариства відображена в різних доктринах.
Проблему комунікації та інформації розробляє ЮНЕСКО. Перша програма ЮНЕСКО в цій галузі:
1. “Новий міжнародний інформаційний порядок”, прийнятий у 1980 році, де розглядалися проблеми диспропорції міжнародних інформаційних потоків, справедливого розподілу прибутків транснаціональних інформаційних корпорацій.
2. “Комунікації на службі людству” (1984): правовй проблеми розповсюдження інформації, а також створення інституційної основи взаємодії у міжнародній інформаційній сфері.
3. “Міжнародна програма розвитку комунікації” (1989) продовжується до цього часу у трьох строках (коротко-, середньо- та довгострокові)
4. “Комунікація на службі людству, або Нова комунікативна стратегія ЮНЕСКО”, частина якої здійснювалася 1995-1999 роки.
5. “Информационное общество для всех” (1996), яка стала осноположним документом для діяльності організації в ХХІ столітті.
За програмою ЮНЕСКО до 2015 року передбачено створити інформаційну інфраструктуру для побудови у всіх розвинених країнах світу, створити так званий всесвітній інформаційний банк (інформаційну спадщину людства), відновити інформаційні ресурси Александрійської бібліотеки, починаючи з найстарійших видань і до останніх новин. За цією програмою перед багатьма країнами постає питання про здійснення реформ освіти в усіх регіонах світу, забезбечення розвитку віртуальних університетів (дистанційне навчання), підготування досвідчених спеціалістів в усіх галузях суспільства, а також про впдив на молоде покоління з ідеями культури та миру.
Розвіток цієї доктрини знайшов своє втілення у програмі ЮНЕСКО «На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства 2000-2001 рр». В цій програмі передбачені перехідні положення для розвинених країн з метою ліквідації розриву між розвиненими і нерозвиненими країнами у підготовці до інформаційного суспільства.
Глобальні комунікації розширюють можливості міжнародного співробітницітва і забезпечує інші життєвоважливі глобальні проблеми людства.
Завантажити реферат