Експертами ВООЗ були виявлені основні фактори, за яких виникає ПР/ПД ЛЗ [16, 17].
1. Фактори, які не пов’язані з дією ліків:
o особливості організму хворого (вік, стать, генетичні особливості, схильність до алергічних реакцій, специфіка перебігу захворювання, шкідливі звички);
o зовнішні, щодо хворого, фактори (лікар, який проводить фармакотерапію, екологічне оточення, умови праці тощо).
2. Фактори, які пов’язані з дією ліків:
o особливості клініко-фармакологічної характеристики ЛЗ;
o адекватність вибору препарату;
o метод застосування препарату;
o взаємодія ЛЗ при поліпрагмазії.
Принципово, з точки зору доклінічного вивчення та клінічного моніторингу ПР/ПД ЛЗ були виділені наступні їх групи.
1. Алергічні, що не залежать від дози ЛЗ, — тип В.
2. Токсичні, що залежать від дози ЛЗ, — тип А.
3. Місцеві — у ділянках введення.
4. Реакції при взаємодії ЛЗ — виникають на тлі прийому кількох ЛЗ і є наслідком їх взаємовпливу на процеси фармакокінетики та/або фармакодинаміки.
5. Реакції на відміну ЛЗ — виникають при відміні ЛЗ.
6. Тератогенні ефекти — аномалії розвитку плода, які пов’язані з застосуванням ЛЗ.
7. Канцерогенні ефекти — утворення пухлин, пов’язане із застосуванням ЛЗ.
Все це дозволило наприкінці ХХ сторіччя досягти взаєморозуміння щодо принципових підходів до функціонування системи контролю за безпекою ліків та об’єднати весь комплекс заходів у суспільстві, який отримав назву — фармакологічний нагляд.
Фармакологічний нагляд — відповідно до частини 5А, статті 29а положень Фармацевтичного Європейського законодавства Європейського Союзу — система, яка гарантує, що на підставі отриманої інформації про негативні реакції на лікарські препарати в умовах їх звичайного застосування будуть прийматися відповідні регламентуючі рішення стосовно ліцензованих в ЄС ЛЗ [11]. Ця система повинна використовуватись для збору даних, які необхідні для здійснення нагляду за ЛЗ, при спеціальному контролі ПР у людини, а також при проведенні наукової оцінки цієї інформації. Така інформація повинна співставлятись із вживанням цих ЛЗ.
Система фармакологічного нагляду повинна проводити також порівняльне вивчення даних про частоту неправильного застосування та серйозних випадків зловживання ЛЗ.
Наразі визначені наступні принципові форми збору та аналізу інформації про ПР/ПД ЛЗ на дореєстраційному і постреєстраційному етапах [17]:
1. Офіційні клінічні випробування дозволяють виявляти тільки такі ПР/ПД, що часто виникають — позаяк проводяться на обмеженій кількості хворих (до 300). Частота ПР складає 1:200.
2. Епідеміологічні дослідження, які проводяться після дозволу ЛЗ до широкого застосування, на 5-10 тисячах та більше хворих (при них виявляють, як правило, несподівані побічні ефекти).
3. Система реєстрації окремих повідомлень про побічні ефекти.
4. Загальнонаціональні статистичні дослідження.
5. Контрольовані клінічні дослідження (при вивчені нових ЛЗ).
Всі зазначені вище напрямки збору інформації мають свою специфіку при безпосередньому отриманні повідомлень, виходячи з мети досліджень, рекомендованих ВООЗ [15]. Завдяки зусиллям ВООЗ сформувалась і продовжує розвиватись система обміну інформацією про небажані ПД ЛЗ.
ВООЗ розроблені спеціальні методи спостереження та підходи до об’єктивного виявлення ПР/ПД ЛЗ при їх медичному застосуванні.
1. Епізодичні випадкові повідомлення
2. Добровільні організовані повідомлення (в Україні — карта спонтанних повідомлень).
3. Інші системи організації спостережень на етапах широкого медичного застосування ЛЗ: реєстрація певних ПД ЛЗ; проспективні дослідження (дослідження в групах пацієнтів); ретроспективні дослідження (вивчення виявлених випадків); популяційна статистика; узагальнення інформації із всіх джерел реєстрації ПД ЛЗ.
Методи отримання повідомлень про ПР/ПД ЛЗ (М.Н.Г. Дюкс, 1995) класифікуються за п’ятьма типами.
1. Спонтанні повідомлення — надають можливість залучити населення та здійснювати контроль за ПД всіх ЛЗ, які дозволені до медичного застосування в країні; строки вивчення ПД не обмежені; існує можливість розподілу пацієнтів за відповідними групами; істотно не порушується перебіг подій; незначні витрати на дослідження.
2. Активний моніторинг стаціонарів — базується на зборі демографічних, соціальних та медичних даних про всіх пацієнтів, які потрапляють в стаціонар.
3. Рецептурний моніторинг — базується на систематичному зборі та аналізі рецептів, які виписуються на новий ЛЗ; водночас встановлюється контакт з лікарем, котрий особисто повідомляє про дію препаратів.
4. Вивчення в групах — принципово передбачає визначення групи пацієнтів, які застосовують відповідний ЛЗ та контрольної групи для проведення порівняння ефективності та безпеки фармакотерапії.
5. Порівняльне вивчення — базується на відборі пацієнтів з характерною негативною реакцією на відповідній ЛЗ та пацієнтів, у яких відсутня така реакція на цей ЛЗ.
Слід підкреслити, що кількість пацієнтів при клінічних випробуваннях обмежена (від 25 до 1000 осіб) і не дозволяє робити остаточні висновки щодо особливостей ПР досліджуваного ЛЗ [2, 14, 15]. Тому тільки при масовому виробництві та медичному застосуванні протягом багатьох років прояснюється дійсна картина небезпечних властивостей ЛЗ.
В межах міжнародної кооперації з контролю за ПР/ПД ЛЗ всі національні дані про небажані реакції на ЛЗ надходять до банку інформації ВООЗ, який містить зараз близько 2 млн. повідомлень про несприятливі ПР ЛЗ. Центр в м. Упсала (Швеція) отримує щорічно близько 200 тисяч повідомлень від країн-членів програм ВООЗ з моніторингу ПД ЛЗ.
В колишньому СРСР в 1969 році при Міністерстві охорони здоров’я був організований відділ обліку, систематизації та експрес-інформації про побічну дію ліків, з 1973 року перетворений у Всесоюзний організаційно-методичний центр з вивчення побічної дії ЛЗ. Відповідний наказ МОЗ СРСР зобов’язував лікувальні установи реагувати на виявлену побічну дію, але все це мало переважно декларативний характер і на той час вже не відповідало ані внутрішнім вимогам охорони здоров’я, ані міжнародним. Головним позитивним підсумком діяльності цієї установи було те, що узагальнювалась та доходила до фахівців постійна оперативна об’єктивна друкована інформація про побічну дію ліків, яка була доступна для кожного лікаря.
1997 року в Росії був утворений Федеральний центр з вивчення побічної дії ЛЗ МОЗ РФ, 1998 року модернізований у Науково-практичний центр з контролю побічної дії ЛЗ МОЗ РФ. З прийняттям в 1998 році закону «Про лікарські засоби», на теперішній час створено 29 регіональних центрів з контролю за безпекою ЛЗ. Вони функціонують на різних базах — кафедрах медичних інститутів та університетів, інформаційно-методичних центрах; як правило, їх керівниками є лікарі зі спеціальності „клінічна фармакологія“ з досвідом роботи не менш як два роки (у державному реєстрі Російської Федерації спеціальність „лікар-клінічний фармаколог“ введена наприкінці 80-х років минулого сторіччя). Ці регіональні центри незалежні, фінансуються із місцевих бюджетів і не підпорядковані Федеральному центру. Вони мають право самостійно взаємодіяти з фірмами-виробниками ЛЗ, проводити відповідні експертизи ПД ЛЗ, можуть призначати клінічні бази для відповідних випробувань ЛЗ. Для цього проліцензовано понад 300 медичних закладів.
Завантажити реферат