Економічні умови
Як зазначалося раніше, цілі і завдання політики у сфері засобів масової інформації та системи її законодавчого регулювання майже діаметрально протилежні. Причиною цього є дуалістична роль ЗМІ, як трибуни демократичного висловлювання і як бізнесової структури; з цієї точки зору систему регулювання можна вважати спробою звести до мінімуму потенційні протиріччя між обома протилежними сторонами. Новинні ЗМІ можливо і створювали як реакцію на політичні та соціально-культурні проблеми суспільства, але зараз вони здебільшого постають у ролі бізнесових структур, які фінансують за рахунок приватних інвестицій та споживачів і метою яких є одержання прибутку. Навіть там, де окремі сектори та інституції у сфері засобів масової інформації є власністю держави, вони змушені додержуватися певних норм фінансової дисципліни і діяти за умов конкурентного середовища індустрії ЗМІ (McQuaіl, 1994, 154). "Виробництво" і споживання новин здійснюють у рамках певної політико-економічної моделі, яка залежить від структури власності, комерційного оточення, витрат на "виробництво" і збут. Трохи далі ми коротко розглянемо реалії ринкових відносин за умов сучасної капіталістичної економіки та особливості їх застосування у сфері інформаційних інституцій та діяльності ЗМІ.
Звичайно ЗМІ діють не поодинці. Хоча різні галузі індустрії ЗМІ певною мірою можуть поширювати свій економічний вплив одна на одну, існують також і відокремлені сектори, де діють ЗМІ лише одного типу. Газети, телебачення та радіо конкурують між собою, намагаючись привернути до себе увагу аудиторії і рекламодавців. Хай там як, але більшість з того, про що йтиметься далі, можна розглядати як головні чинники економічного оточення індустрії ЗМІ. Детальніше ці питання висвітлено у працях: Curran, 1996b; Mosco, 1996; Herman and McChesney; 1997,Goldіng and Murdock, 1996; Schiler, 1989 та Smyth, 1981.
Із найзагальнішої економічної точки зору політичні новини - це товар. До нього можна застосувати поняття виробництва, збуту та одержання прибутків. Розподіл та збут новин за допомогою місцевих, загальнонаціональних та міжнародних каналів, здійснюють починаючи від місцевих телевізійних програм новин, що пропонують глядачам "всі новини, які Вам потрібно знати", до міжнародних новинних агенцій, що виконують функції оптових постачальників новин для тисяч газет у цілому світі. Завдяки перетворенню новин на товар засоби масової інформації стали суб'єктом такого ж ринкового тиску, який спостерігається у будь-якій іншій галузі капіталістичної економіки і передбачає необхідність пошуку нових ринків збуту та прагнення скоротити виробничі витрати з метою підвищення прибутків.
Власне бізнес на новинах, особливо у разі існування монополії на дрібних ринках або у випадку великих міжнародних конгломератів, загалом є достатньо прибутковим порівняно з іншими галузями економіки. Обмеження втручання держави у ринок ЗМІ і зростання впливу індустрії комунікацій (мається на увазі обмін інформацією, розвиток обладнання і технологій та їх взаємний вплив) сприяють підвищенню прибутковості цієї галузі. До того ж за межами ринку власне новинних ЗМІ як таких лежить досить об'ємний ринок "політичного менеджменту", який охоплює фірми, що займаються зв'язками із громадськістю, політичним консультуванням органів влади та політичних партій, дослідженнями громадської думки та іншими різновидами діяльності, які намагаються відстежувати новини політичного життя за допомогою засобів масової інформації.
Ще однією особливістю новинних ЗМІ є великі витрати на виробництво. Для індустрії засобів масової інформації характерні високі капітальні витрати; витрати на обладнання, інфраструктуру, заробітну плату, необхідні для випуску першого екземпляра товару - газети або, наприклад, компакт диска, - надзвичайно великі. Це робить галузь дуже чутливою до коливань попиту, змушує гнатися за масштабною економією та сприяє утворенню тенденції до концентрації власності. Високі капітальні витрати створюють вступний фінансовий бар'єр для тих, хто бажає діяти на інформаційному ринку, і обмежують доступ до засобів комунікації тим, хто не має необхідного капіталу. Фактично у багатьох випадках, як, наприклад, у секторі щоденних газет у Північній Америці, одна інформаційна інституція може утримувати віртуальну монополію у своєму секторі ринку.
Високі витрати на виробництво і необхідність підвищення прибутковості та використання масштабної економії, як уже зазначалося, сприяють появі сучасних тенденцій у структурі власності на засоби масової інформації. Останні двадцять років спостерігається підвищення концентрації власності, тобто ситуація, коли кілька фірм контролюють значну частку сектора ЗМІ. Можна навести чимало прикладів, коли чотири найбільші фірми контролюють понад 50% свого сектора ринку, чи 8 найбільших фірм контролюють понад 70 його відсотків - тобто концентрація власності у галузі істотно перевищує "традиційні" уявлення про її припустимий рівень. Такий надмірний рівень концентрації власності спостерігається у секторі щоденних газет у США та Канаді, у секторі загальнонаціональних видань у Великобританії, Франції та Японії, а також на італійському телебаченні (McQuaіl, 1994, 165). Деякі з цих великих корпорацій контролює лише одна людина - "інформаційний магнат". Наприклад, у Великобританії Руперт Мердок (Rupert Murdock) очолює концерн "News Іnternatіonal", що володіє пакетами акцій засобів масової інформації не лише у цій країні, а й за її межами - в Австралії та США. "Hollіnger Corporatіon" Конрада Блека (Conrad Black) контролює понад половину всіх газет у Канаді і володіє пакетами акцій ЗМІ в інших країнах. Великими пакетами акцій італійських газет і телевізійних компаній володіє "телевізійний магнат" Сільвіо Берлусконі (Sіlvіo Berlusconі). Отже, для західних ліберально-демократичних країн характерне зростання і без того надмірної концентрації власності у секторі засобів масової інформації і домінування на ринку інформації кількох великих мультимедійних корпорацій (за винятком державної системи телебачення і радіомовлення).
Понад те, як ринок комерційних засобів масової інформації, так і структура власності стають дедалі більш інтернаціональними за масштабами. Швидке зростання інформаційних конгломератів призвело до того, що контроль за масовими комунікаційними каналами потрапив до кількох гігантських транснаціональних корпорацій зі штаб-квартирами у Північній Америці та Європі. Найбільші серед них - "News Corporatіon" Руперта Мердока, "Tіme Warner", "Dіsney", "Vіvacom", "Bertelsmann" та TCІ (Herman and McChesney, 1997). Такі зміни у структурі контролю та власності є одночасно виявом і втіленням ринкової логіки. Питання, хто є власниками засобів масової інформації і як вони розпоряджаються своєю владою, хвилює багатьох дослідників, особливо тих, хто вважає, що така монополія на владу не завжди йде на користь процесам демократичної комунікації. Ми розглянемо деякі з теорій впливу структури власності на зміст політичних новин у Розділі 2. Тут важливо зазначити, що концентрація власності і монополія стимулюють тенденцію, що спостерігається у деяких власників, розглядати ЗМІ як бізнес, а не як суспільний товар. Водночас власники і менеджери засобів масової інформації мають зрозуміти, хоча б у принципі, що новинні ЗМІ крім того, що вони повинні давати прибуток, несуть певну соціальну відповідальність; втім, остання теза більше стосується сімейних компаній минулого, ніж сучасних, очолюваних інвесторами і зорієнтованих на одержання прибутку.
Завантажити реферат