“Большевикам досталась . разоренная в промышленном отношении страна . Промышленная разруха не дает возможности сразу начать правильный товарообмен с деревней”.
А без цього, веде далі автор, “мы выкачаем хлеб из деревни только с неимоверными трудностями”.
Ця публикація з’явилася в березні 1919 року, але в ній не згадано про те, що громадянська війна почалася за рік до того почасти з тієї причини, що три декрети Рад поступово, за весну й літо 1918 року, відібрали у селян землю, яку дали їм в жовтні 1917 року. Тому й виник заколот лівих есерів у Москві в червні 1918 р., що партія соціалістів-революціонерів завжди обстоювала інтереси селян. Залишившись без власного хліба, Москва мусила шукати інші резерви “рятування революції”. Найближчий з них був на Україні.
Все нібито вірно - але поза контекстом у процитованій публікації лишається відповідальність більшовиків за розв'язування громадянської війни. Лишається додати, що публікація з’явилася ще до “визвольного походу” Добрармії Денікіна, до війни з білополяками, до нових судом виснаження “півдня Росії”, тобто саме України, викликаних війною з Врангелем за Крим та й до війни з селянською повстанською армією під проводом Н. Махно, тобто до нових нищівних хвиль бойових дій, розрухи, голоду і безвладдя.
Їх наслідки, точніше, той стан, з якого почалося відновлення мирного життя вже підрадянської України, також правдиво й об’єктивно висвітлювали місцеві журналісти у поданнях до московського часопису:
“В Киевской губернии на местах царит полная дезорганизация. В Полтавской губернии политические осложнения и авантюра Григорьева внесли полную дезорганизацию на местах: сношение с уездаами прекратилось, поступление зерна ничтожно” (“Известия Народного Комиссариата по продовольствию”, 1919, ? 17-20).
У повідомленні з Херсону розповідалося навіть про випадки людожерства серед мирного населення - однак, зауважимо, йшлося про стан справ у місті, тільки-но перебраному від ворога.
Політика воєнного комунізму залишила помітний слід в історії української партійно-радянської преси. Але й перехід до непу мало що змінив у справі партійного керівництва пресою.
Від перших років це керівництво мало вигляд суворої опіки й всебічного контролю.
В той час випробовувалася й складалася на практиці теорія компартійної преси як колективного пропагандиста, агітатора й організатора мас для забезпечення потреб будівництва соціалістичного суспільства. Діяльність преси базувалася на прямих вказівках Леніна: “Именно теперь следует позаботиться о том, чтобы масса необыкновенно ценного материала, который имеется на лицо в виде опыта новой организации производства в отдельных городах, в отдельных предприятиях, в отдельных деревенских общинах, чтобы этот опыт стал достоянием всех”. Ця, в принципі, конструктивна ідея лишається провідною на довгі десятиліття. Але, як це завжди траплялося в більшовицькі часи, привабливі в теорії ідеї - на практиці, у вирі класової боротьби моментально перекручувалися на злочинницькі дії. Так, газети почали розповсюджувати досвід експропріації під гаслом “Грабуй награбоване”. “Досвід” цей не був засуджений газетярами, бо відповідав загальній політичній лінії ЦК на класове насильство та на встановлення диктатури пролетаріату (а під його ширмою - диктатури партапарату)
Ленін у листі до відомого публіциста Осинського писав: “Самое худое у нас - чрезмерное обилие общих рассуждений в прессе и политической трескотни при крайнем недостатке изучения местного опыта. И на местах и вверху могучие тенденции борются против правдивого оглашения, правдивой оценки, боятся выносить сор из избы, боятся голой правды, отмахиваются от нее”.
Перед партійною пресою Ленін ставив завдання: “Еще более и еще более конкретности в изучении местного опыта, деталей, мелочей, практики, делового опыта, углубления в настоящую жизнь, уездную, волостную, сельскую, разбор того, где, кому и почему, какими приемами удается, несмотря на бездну нищеты и разорения, достигать действительного, хотя и небольшого улучшения, не бояться вскрывать ошибки и неумения, популяризировать и рекламировать изо всех сил всякого, сколько-нибудь выдающегося местного работника, ставить его в образец. Чем больше будет такой работы - тем успешнее пойдет улучшение и нашей прессы и всего нашего строительства”.
Всі ці настанови повинні були приймалися до незаперечного виконання в силу партійної дисципліни. Але на ділі зрушення на краще давалися ціною надзвичайно великих зусиль.
Ось неповний перелік тих рішень центральних органів партії, прийнятих у дуже стислому терміні часу, якими мали керуватися у своїх діях всі працівники партійно-радянських газет, в тому числі й на Україні:
4 квітня 1921 р. - “О программе местных газет”. Циркуляр ЦК РКП(б);
8 листопада 1921 р. - “Об обращении серьезного внимания на периодическую печать”. Письмо ЦК РКП(б);
27-29 грудня 1921 р. - “Об усилении местной периодической печати”. Резолюция совещания секретарей обкомов, оббюро и губкомов РКП(б);
20 лютого 1922 р. - “О периодической печати”. Циркуляр ЦК РКП(б);
1 грудня 1924 р. - “О типе рабочих и крестьянских газет”. Постановление Оргбюро ЦК РКП(б).
У цей же день було прийнято ще постанови “О рабочей печати”, “О крестьянской печати” та “О формах связи газет с рабочими и крестьянскими читателями”.
Загальний настрій цих численних постанов висловлено в циркулярі від 4 квітня:
“При просмотре губернских и уездных газет можно установить целый ряд недостатков, являющихся общими для многих изданий. В главных своих чертах эти недостатки сводятся к следующим: 1) газеты наполнены общими рассуждениями и мало принимают участия в практическом строительстве местной жизни, 2) газеты мало популярны, помимо преобладания отвлеченного содержания над конкретным, они дают материал в форме длинных статей с запутанными и неясными фразами и 3) газеты не являются трибуной читателей, не имеют связи с крестьянской массой, с организациями и даже местными учреждениями”.
Незважаючи на таку велику кількість постанов, їх масове прийняття, ХІ з’їзд РКП(б) у 1922 р. констатував, що партійно-радянська преса перебуває в стані “тягчайшего кризиса”, а резолюції VIII з’їзду та наступні рішення “в большинстве случаев не проводились в жизнь”. Адміністративно-командна система керування суспільством ще тільки набувала досвіду, ще траплялися її холості оберти.
Ось приклад того, як непрофесійно робили свою справу журналісти перших газет: в 1919 р. в січні харківські “Известия Временного правительства Украины” надрукували такий текст (співробітник газети звертався до посадової особи виконкому): “В беседе с сотрудником газеты тов. Кин, являющийся в настоящее время отделом (! - авт.) городского хозяйства при исполкоме, поделился сведениями о текущей работе”. На цьому текст закінчувався, і про що саме йшлося під час звіту - лишилося невідомим.
А, оскільки вся українська преса, як на погляд з Кремля, здавалася місцевою, до неї були застосовані всі заходи, передбачені у згаданих директивах.
Завантажити реферат