Донцов розробляв i теорiю органiзацiйної побудови ОУН. Саме цiй проблемi присвячено його передвоєннi брошури (якi пiзнiше увiйшли до збiрника «Хрестом i мечем», Торонто, 1967 рiк).
В одній з них («Об’єднання чи роз’єднання») автор закликає силомiць накинути волю ОУН всiм iншим течiям українського полiтичного життя. Для цього, на його думку, слiд « . сiяти ненависть до своїх! Ширити розбрат i взаємне недовiр’я! В рiдну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього — нема нiякого об’єднання, нiякої збiрностi. Що туподумна демократiя цього не второпає — нiчого дивного»17. Окреслює Донцов i те, як потiм зв’язати пiдкорену спiльноту: «Передусiм — встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксiом у всiх колах збiрноґо життя, рiзко очерчених, ясно протиставлюваних всiм iншим, безкомпромiсових, встановивши свою правду, єдину i непомильну . Вбити ту вiру i ту правду в збаламученi хитливою добою i чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недовiркiв . В ролi того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється меншiсть, гурт. Вiн витискає свою печать на думцii волi маси. Вiн — зорганiзований не в партiю, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу»18.
Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, яка, принаймнi до 1943 року, беззастережно сприймала його iдеологiю. Український полiтолог Андрiй Бiлинський вважає, що у згаданий перiод догмати Донцова склали «змiст, який в цiлостi перейняла ОУН. В усiх довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як iдеолога українського нацiоналiзму . «Донцовiзм» проголосила ОУН своєю полiтичною релiгiєю»19.
4. «Нацiократична держава» Миколи Сцiборського
Донцов був не єдиним оунiвським iдеологом. Свою модель нацiократичної української держави в серединi тридцятих рокiв запропонував Микола Сцiборський — на той час, фактично, друга пiсля Є.Коновальця людина в ОУН. 1935 року вiн видав у Парижi книжку «Нацiократiя», в якiй окреслив своє бачення української державностi.
У цiй роботi вiн пiддав гострiй i подекуди справедливiй критицi демократичний, соцiалiстичний, комунiстичний та монархiчний суспiльнi устрої. Натомiсть дуже схвально трактує фашизм iталiйської моделi. Для Сцiборського «фашизм — це насамперед нацiоналiзм — любов до власної батькiвщини й патрiотичнi почування, доведенi до самопосвяти й культу жертовного фанатизму» 20.
Тут-таки Сцiборський роз’яснює i сам термiн «нацiократiя». «Нацiократiєю називаємо режим панування нацiї у власнiй державi, що здiйснюється владою всiх соцiяльно-корисних верств, об’єднаних — вiдповiдно до їхніх суспiльно-продукцiйних функцiй — у представницьких органах державного управлiння»21. Здавалося б, життєздатна схема, яку цiлком можливо реалізувати. Але — за однiєї умови, а саме — наявностi не абстрактної, а реальної полiтичної нацiї. Нацiократи ж вирiшили це питання дуже просто: вони, не надто дбаючи про арґументацiю, заявили, що «нацiя — це вiчнiсть», а, отже, бажане оголосили дiйсним. Звiдси випливає їхня неспроможнiсть до будь-яких дискусiй стосовно реальностi пропонованого ними устрою. «Рiшаючим є те, — пише Сцiборський, — що нацiоналiзм — це не плитка партiйна теорiйка; це унiверсальний i непримиримий у своїй внутрiшнiй рацiї свiтогляд. «Погоджувати» його з кимсь методами «конґресових дискусiй» i торгiв немислимо . Поєднання iдеологічного наставлення нацiоналiзму з полiтичною тактикою «всеукраїнських конґресiв» — було б для нього рiвнозначне самогубству»22.
Згiдно з моделлю Сцiборського, формою суспiльної органiзацiї є для нацiократiї державний синдикалiзм. Нацiократiя вiдкидає участь полiтичних партiй в державному управлiннi. Вона обстоює диктатуру, опорою якої має стати ударний, бойовий загiн революцiї — органiзований нацiоналiзм. Оскiльки ж М.Сцiборський був одним з найвпливовiших членiв проводу ОУН, зрозумiло, яку органiзацiю вiн мав на увазi. Водночас, на вiдмiну вiд фашистської доктрини, яка визнає диктатуру єдиною формою органiзацiї суспiльства, Сцiборський наголошував, що в нацiократичнiй державi влада диктатора буде тимчасовою. «Покладаючи на диктатуру надзвичайнiiсторичнi завдання в переконаннi, що лише вона зможе їх виконати, — пише вiн, — нацiоналiзм водночас усвiдомлює собi небезпеку її самоконсервацiї i застарiлостi, коли вона стане цiллю для самої себе . У вiдмiннiсть до iнших авторитарних концепцiй, вiн визнає диктатуру не за незмiнний принцип, лише за виправдуваний доцiльністю тимчасовий перiод»23.
Завантажити реферат