План
1. Вступ
2. Відчуження мертвих із соціального обміну
3. Безсмертя і влада
4. Смерть як інструмент політики, види смерті
5. Контроль смерті
6. Чому тіла терористів не слід видавати родичам
7. Висновок
8. Список використаної літератури
ВСТУП
В якості універсального атрибута людського, смерть існує лише з тих пір, як почалась соціальна дискримінація мертвих. Інститут смерті, точно так як і інститути потусторонього існування й безсмертя, суть завоювання політичного раціоналізму церкви, саме на управлінні цією уявною сферою смерті будують свою владу. А зникнення загробного життя в його релігійному розумінні – це ще більш пізніше завоювання державного політичного раціоналізму. Коли загробнежиття ліквідується прогресом ”матеріалістичного ” розуму, то це просто означає, що воно перейшло в життя як таке ; і саме на управлінні життям як об’єктивним позажитям будує свою владу держава. Опорою йому слугує секуляризована смерть, трансцендентальність соціального, і сила його виходить із цієї втіленої ним смертельної абстракції. Як медицина завідує трупом, так і держава завідуємертвим тілом соціуму.
Вираження суверенітету існує, у значній мірі, у владі й здатності диктувати, хто може жити і хто повинний умерти. Отже, щоб убити або дозволяти , щоб жили це і складає межі суверенітету, його фундаментальну ознаку. Втілювач суверенітету повинен здійснити контроль над смертністю і визначати життя як розгортання й прояв влади.
Під тим, що практичні умови права полягають у тому, щоб убити або дозволяти жити. Хто предмет цього, чи є він правильним? Чи дійсно поняття biopower досить, щоб визначити сучасні шляхи, в які політик, під виглядом війни, опору, або боротьби проти терору, робить убивство ворога як первинну й абсолютну річ? Війна, зрештою, є не засобом досягнення суверенітету, а способом здійснити право убити. Уявляючи політику як форму війни, ми повинні запитати: „Яке місце дається життю, смерті, і людському тілу (особливо ранених або убитих )? Як ці питання висвітлені в законах влади?
Відчуження мертвих із соціального обміну
Важливою проблемою сучасних суспільств є те, що на відміну від первіснихсуспільств у сучасних іде незворотній процес еволюції: поступово мертві перестають існувати. Вони виводяться за рамки символічного кругообігу групи. Вони більше не є повноцінними істотами, гідними партнерами обміну. На це все вказує відокремлення все далі і далі від груп живих – із дому на кладовище (це перший пункт, первоначально ще розташований в центрі міста, потім утворює певне гетто), потім все далі від центру на периферію, в кінцевому рахунку – нікуди, як у нових містах чи сучасних столицях, де для мертвих уже нічого не передбачено, ні у фізичному ні в психологічному просторі. В нових містах, як у рамках сучасної суспільної раціональності, можуть знайти своє місце навіть слабоумні, злочинці, а також люди з аморальною поведінкою – тільки функція смерті не може бути тут ні запрограмована, ні локалізована. З нею вже не знають, що робити. Бо зараз бути мертвим – нормально, і це дещо нове. Бути мертвим – зовсім неодягнена аномалія, в порівняні з нею все інше виглядає незначним. Смерть – це антисуспільна, невиправно відхилена поведінка. Мертвим узагалі не відводиться ніякого місця, ніякого простору й часу, їх тепер відкидають у радикальну утопію – навіть не скупчують на кладовищах, а просто розвіюють дим. Але ми знаємо, що означають такі місця, які неможливо знайти: якщо більше немає фабрики, значить праця тепер усюди, - якщо більше немає тюрми, значить ізоляція й ув’язнення стають повсякденними в соціальному просторі й часі, - якщо більше немає капіталу (та його марксиської критики), значить закон цінності перейшов у всі можливі форми регулюючого самого себе існування, і т.д. Якщо більше немає кладовища, це значить, що його функцію виконують всі сучасні міста в цілому – це мертві міста та міста смерті. Виходячи з того,що сучасне місто, є найвищою формою культури, то можна сказати, що і вся наша культура є просто культурою смерті. Зараз коли дешеві багатоквартирні будівлі стають все більше схожими на кладовища, справжні кладовища закономірно набувають форми житла (напр. Ніці). Цікавим є те , що у великих містах традиційні кладовища являються єдиними зеленими й незабудованими частинами міського гетто. Простір мертвих стає єдиною територією в місті, придатною для життя, - цей факт говорить пре інверсію цінностей у сучасному некрополі.
Безсмертя і влада
Паралельно із сегрегацією мертвих складається поняття про безсмертя. Первоначально безсмертя було емблемою влади і соціальної трансцендентації. В первісних суспільствах, де не було структури політичної влади, немає особистого безсмертя. В подальшому розвитку, в менш сегментарних суспільствах, з'являються “відносна” душа та “обмежене”безсмертя, яке відповідає відносній трансцендентальності владних структур. Потім безсмертя розповсюджується й увіковічується в деспотичних суспільствах, в великих Імперіях із тотальною трансцендентацією влади. Спочатку цією перевагою користувались цар і фараони, а потім усе більше коло людей. Поява безсмертя може розглядатись як акт зародження влади. Не тільки, тому що цей механізм дає можливість вимагати відмову від земного життя і шантажувати платою в іншому світі, але і більш глибшим чином, через установлення заборони на смерть і одночасно спеціальної інстанції, яка за цією забороною слідкує, - влади. Порушити союз мертвих і живих, порушити обмін життя й смерті, вилучити життя з його тісних зв'язків із смертю і накласти заборону на смерть і мертвих – саме тут і виникає соціальний контроль. Існування влади можливе лише за умови, що смерть більше не гуляє на волі, що мертві знаходяться під наглядом, і чекають того часу, коли в ув’язнені опинеться і все життя. Фундаментальний акт витіснення полягає не у витіснені несвідомих захоплень, будь якої енергії чи лібідо, воно не має антропологічного характеру, - це акт витіснення смерті, і характер його соціальний, в тому сенсі, що з його допомогою відбувається поворот до репресивної соціалізації життя.
Як відомо, історично основу влади жерців становить їх монополія на смерть і виключне право контролювати відносини з мертвими. Мертві першими виділяються в окрему область, яка допускає до обміну тільки через інстанцію жерців. Тут, на цій заставі смерті, і утворюється влада. Коли говорять, що влада “стоїть за кермом” , то це не просто метафора: вона і є границя між життям і смертю, контрольно-пропускний пункт на шляху між ними. В подальшому влада закріплюється між суб'єктом і його окремим від нього тілом, між людиною і її окремою від неї працею – в точці розриву виникає інстанція медитації репрезентації. Потім усі форми влади так чи інакше пов’язані з цим питанням, тому що в кінці кінців влада завжди тримається на маніпулюванні та управлінні смертю.
Смерть як інструмент політики, види смерті
Влада над правосуддям, смертю й помстою повинна бути передана трансцендентально - ”об'єктивній” інстанції. Смерть і прощення гріхів повинні перерозподілятися зверху. Необхідна специфічна бюрократична система смерті й покарання, так само як і необхідне абстрагування економічних, політичних і соціальних обмінів, - інакше розвалиться вся структура соціального контролю.
Завантажити реферат