Насправді це досить серйозна тема. В основі цивілізації, до якої ми належимо, лежить "Іліада", що кінчається сценою видачі Ахіллом тіла свого найлютішого ворога, Гектора, старому Пріаму, що ублагав героя віддати йому труп сина. Європейці, при усій своїй жорстокості, справедливо пишалися тим, що знущання над трупами ніколи не входило у звичаї білих людей. Гори відрубаних голів, знівечені гниючі тіла, залишені без поховання, купи кісток та інше в тому ж дусі однозначно визначалася як " азіатчина". Ненависть, навіть справедлива, не повинна поширюватися на останки - їх варто віддати тим, кому вони потрібні для поховання.
На жаль - усе це має сенс тільки в рамках тієї самої європейської цивілізації. У тому світі, із яким росіяни мають нещастя зіштовхнутися, трупи – найстарша пропагандистська зброя. А урочистий похорон – найдавніший і самий класичний вид політичної демонстрації. Це вміли робити ще на стародавньому Сході – перенесення трупа під шалені ридання (це була така професія – плакальниця на похоронах; зараз вона теж не вимерла, судячи з кількості бажаючих привселюдно оплакати терористів) було прекрасним засобом розкручування юрби на «рішучі дії» або розігріву потрібних настроїв у запас. Більш того – буде невеликим перебільшенням сказати, що вся практика «політичних ходів» виросла, як із зерна, із похоронних процесій.
Це в нас похорон асоціюється з чимось «повільним і сумним». На Сході похорон завжди були приводом віддатися «шаленій скорботі», що дуже легко переходить у шалену ж агресію. І навіть якщо юрба не йшла відразу громити і палити, враження від такого заходу звичайно, залишалися найсильніші.
В даний час урочистий похорон "шахидів" поставлений на потік у такому приємному місці, як "Палестинська автономія". Ці вистави вже давно не мають нічого спільного з похоронами. Це політичні заходи, що мають зовсім визначений пропагандистський зміст. Проводяться вони не для розради родичів і навіть не для закопування тіла небіжчика. За великим рахунком, ні небіжчик, ні його тіло нікого не цікавлять: це лише довід для проведення "чергового етапу вистави". Саме тому на Сході злочинців – особливо ж політичних - завжди намагалися віддавати землі потай, і найчастіше «не за правилами». Це просто соціальна гігієна. Одним із можливих виходів було б публічне, у присутності журналістів і експертів, знищення тіл бандитів. Знищення без злості, без "опоганень” взагалі без яких-небудь емоцій - так, як знищують заражену "коров'ячим сказом" яловичину. Головне, щоб усім стало ясно: ніяких тіл ні в кого викупити не вдасться, за відсутністю самих тіл.
Висновок
Безповоротність біологічної смертісмерті, її обєктивно - точковий характер являє собою науковий факт. Вона специфічна для нашої культури. Всі інші культури стверджують, що смерть починається ще до смерті, що життя продовжується і після життя, що життя неможливо відділити від смерті. Незважаючи на стереотип що кожен із цих станів утворює границю іншого, потрібно старатись побачити радикальну неточнність цих понять. Смерть - це не крайній строк життя, а його тінь, чи навпаки, життя це відтінок смерті. Всучасному нашому розуміннісмертізакладена зовсім іншасистема уявлень про машину та її функціонування. Машина працює або непрацює. Так як і біологічна машина буває жива або мертва. В символічному порядку неіснує такої абстрактної бінарності. Навіть їі біологія припускає, що організмпочинає помиратиз самого свого народження,але це ще невиходить за межіфункціонального розуміння. Цікаво також те, що для самої науки технічно все складніше і складніше визначани час смерті: спочатку це була зупинка серця, потім пряма лінія на енцифолограмі, потом . що далі? Це непросто об’єктивний прицес: тут в серці самої науки дається в знаки невизначеність, невизначенність смерті в символічному сенсі.
Ефект політики, збоченськи – естетичне насолодження нею, було викритеБеняміном в фашизмі, переживаються нами сьогодні в системі виробництва взагалі. Той ефект, який ми переживаємо, деполітизованого і деідеологізованого, воно виникає від раціонального управління речами, від цільових установок без цілі. Смерть існує в політичній економії – саме тому вона і претендує на безсмертя.
Смерть - один з корінних параметрів колективної свідомості, а оскільки остання не залишається в ході історії нерухомою, то зміни ці не можуть не виразитися також і в зрушеннях у відношенні людини до смерті. Вивчення установок у ставлені до смерті може пролити світло на ставлені людей у ставлені до життя й основних його цінностей .
Список використаної літератури
1. A C H I L L E M B E M B E “Political Imagination in Times of War”
2. A. Mbembe, "At the Edge of the World: Boundaries, Territoriality, and Sovereignty in Africa,", Public Culture 12, 1, 2000, pp. 259-284.
3. Мишэль Фуко "The Sensuality of Violence."
4. FROM VIOLENCE TO POLITICS: KEY ISSUES INTERNATIONALLY
Keynote Presentation By J. ‘Bayo Adekanye The Centre for Peace and
Conflict Studies CEPACS, University of Ibadan, Nigeria.
5. Жан Бодрийяр Символический обмен и смерть. – М .: ”Добросвет”. 2000. - 387ст.
Завантажити реферат