З боку СРСР вживалися активні спроби створення системи колективної безпеки в Європі (наприклад, проект “Східного пакту”). Однак ці зусилля не зустріли підтримки з боку правлячих кіл західноєвропейських країн, в першу чергу Франції та Великобританії. Зусилля СРСР щодо перетворення Ліги Націй в інструмент забезпечення міжнародної безпеки також зустріли активну протидію з боку прибічників “умиротворення” Німеччини.
Друга світова війна чітко підкреслила необхідність створення механізму підтримки миру і запобігання агресії. Але йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді. ЇЇ фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення, певно були б катастрофічні. Більше навіть — СРСР, що його виключили з Ліги Націй у грудні 1936 р., рішуче заперечував проти її відновлення. Тому й виникла ідея створення нової організації[3].
При створенні ООН були враховані численні печальні уроки діяльності Ліги Націй. Не дивляичись на те, що Статут ООН став результатом компромісів, була сформована універсальна міжнародна організація, яка була спроможна стати основою для системи колективної безпеки.
2. Перші кроки на шляху до створення ООН (Союзницька декларація; Атлантична хартія; Декларація Об’єднаних Націй).
Згідно з твердженням Стеттініуса ініціатива створення нової організації більшою мірою йшла від Сполучених Штатів Америки, ніж з боку Великобританії та Радянського Союзу. 1 січня 1942, під час візиту Черчілля до Вашингтона, держави, що перебували в стані війни з Німеччиною та Японією, підписали "Декларацію Об'єднаних Націй" перший проект якої, був підготовлений державним департаментом Сполучених Штатів[4]. "Декларація Об'єднаних Націй" (або Вашингтонська декларація), підписана у Вашингтоні представниками СРСР, США, Великобританії, Китаю, Австралії, Бельгії та багатьох інших держав. За наполяганням СРСР у вступній частині було внесено положення про те, що повна перемога над ворогом "необхідна для захисту життя, волі, незалежності та релігійної волі та для зберігання людських прав та справедливостей" у всіх країнах миру. Уряди держав, які підписали В.д. по-перше, зобов'язувались вжити всі свої економічні, військові ресурси проти тих членів Троїстого пакту 1940р. та приєднаних до нього держав , з якими ці держави знаходились у стані війни, по-друге вони зобов'язувались співпрацювати один з одним та не укладати сепаратного миру чи перемирря з іншими ворогами. Також країни зобов'язувались після закінчення війни заснувати систему миру та безпеки.
3. Московська та Тегеранська конференції.
У жовтні 1943р. відбулася Московська конференція., на якій було принято "Декларацію чотирьох держав з питання всезагальної безпеки". Ця декларація - це решимість СРСР,США, Великобританії та Китаю, який потім приєднався, продовжити війну проти країн "осі" до повної їхньої поразки та незворотньої капітуляції і розброєння противників, вони зобов'язувались діяти гуртом. Крім того, держави заявляли, що гуртові дії будуть продовжуватись і в післявоєнні часи[5].
Декларація проголошувала "необхідність урядування" всезагальної міжнародної організації для підтримки миру та безпеки, заснованій на прийнятті суверенної рівності всіх держав, членами якої, можуть бути всі держави великі і малі. Держави вирішили, що після війни вони будуть співпрацювати між собою та з іншими Об'єднаними Націями у цілях досягнення всезагальної згоди щодо врегулювання та розброєння.
Уряди погодились, що після закінчення війни "вони небудуть застосовувати свої збройні сили на територіях інших держав, крім як після спільної консультації та для цілей передбачених в цій декларації".
На конференції в Москві був присутній державний секретар К. Хелл, який домігся від Радянського Союзу схвалення проекту створення міжнародної організаціі,застосованої на прийнятті рівності всіх миролюбивих держав, зобов'язання з боку держав, які вели війну проти "осі", не припиняти своєї співпраці й після перемоги. Протягом М.к. та після її завершення продовжувалось обговорення питання щодо місця та терміну скликання конференції трьох держав. Радянський уряд наполягав на зустрічі у Тегерані. Президент Рузвельд, схиляючись на свої обов'язки, встановленні конституцією США, зокрема на необхідність швидкого розглядання та утвердження законопроектів, надходжених з Конгресу, заперечував проти Тегерану, з яким на його думку важко було б налагодити авіазв'язок для передачі документів.
В зв'язку з цим Сталін вимовив думку про те, що його міг би замінити 1-ий заступник в уряді у такому разі відпали б усі заперечення, щодо вибору місця зустрічі. Тому, отримавши звістку Сталіна від 5 листопада 1943 р. Рузвельт вирішив відправитись на зустріч в Тегеран. Попри всі дрібні суперечки зустріч в Тегерані мала величезне міжнародне значення.
Рішення М.к. підготували умови для першої зустрічі глав трьох держав, яка відбулася у Тегерані, де зустрілися Сталін, Рузвельт і Черчілль, які обговорювали подальшу співпрацю та забезпечення міцного миру.
Конференція відбувалась з 8-го листопада по 1-ше грудня 1943р. По-перше, мова йшла про те, щоб назавжди знесилити Німеччину . Тому, глава радянського уряду у розмові з президентом США 29 листопада сказав, що через 15-20років Німеччина зможе відновити свої сили і розпочати нову війну, але для того, щоб запобігти цьому, союзники повинні створити могутній орган, який буде мати право захищати стратегічно важливі пункти.
Англійський прем'єр-міністр зауважив, що США,СРСР та Великобританія повинні "забезпечити безпеку у світі, принаймні, близько на 50 років, шляхом роззброєння Німеччини, встановлення контролю над підприємствами, забороною авіацію та шляхом зменшення її територій".
Однак, думка Сталіна була негативною, щодо виказаних пропозицій, про утворення федерації у Європі. Він заявив :»Мені не подобається план нових об'єднаних держав . не потрібно утворювати будь-якого нового недієздатного об'єднання дунайських держав. Угорщина та Австрія повинні існувати окремо один від одного".
Герц Гонкінс писав :»Сталін без особливого ентузіазму віднісся до обох пропозицій . обговорювання цього питання було завершено безрезультатно'.'
Детально розібравши проблеми майбутнього, в особливому порядку питання про створення міжнародної організації по збереженню миру та безпеки, сторони виразили впевненість у тому, що існуюча між ними згода забезпечить міцний мир, та заявили про свою готовність до співпраці та високої відповідальності всіх Об'єднаних Націй за існування миру, який ліквідує горе та жахливість на подальше життя.
4. Конференція в Думбартон-Оксі.
Аналізуючи ці конференції, можна зробити висновок, що керівники того часу мали великі надії і вже навели контури майбутного устрою. Найголовніший етап у вирішенні цієї проблеми — конференція в Думбартон-Оксі, яка проходила з 21.08-7.10 1944р. Місцем конференції уряд США обрав збудований у 1802р. трьох поверховий особняк в Думбартон-Оксі на окраїні Вашингтону, який належав до власності Гарвардського університету. В будівлі, де студенти вивчали мистецтво античних та візантійських майстрів, вранці 21 серпня 1944р. державний секретар США Корделл Хелл відкрив засідання конференції. Конференція була скликана за пропозицією СРСР за виконанням декларації Московської конференції 1943р. про утворення "в можливо короткий час всезагальної міжнародної організації для підтримання міжнародного мира та безпеки"[6]. На конференції було чотири країни-учасниці цієї декларації СРСР, США, Великобританія та Китай, які провели попередні переговори з ціллю розробки статуту організації. Переговори проходили в два етапи:
Завантажити реферат