Висунуту делегацією США промову було узгоджено двома іншими учасниками Кримської конференції. Рузвельт спробував включити до Статуту ООН положення про опіку. Але Черчель гаряче заявив, що ”ні за яких обставин він ніколи не дозволить, щоб незграбні пальці сорока чи п’ятидести народів втручалися в життя Британської імперії. До тих пір, поки він прем’єр, він не віддасть й шматка англійської спадшини”. В Ялті вдалося домовитися тільки про те, що система опіки буде розглянута на конференції в Сан-Франциско, а спочатку п’ять держав, які мають постійні місця в Раді Безпки, проконсультуються між собою[26]. Ялтинська конференція відбила період самої високої співпраці між СРСР, Великобританією та США та увінчалась великим успіхом. Рішення конференції були доповненні та закріпленні на Берлінський конференції 1945р.
6. Конференція в Сан-Франциско.
Подальша робота продовжувалась на конференції в Сан-Франциско. Основна її мета — розробка Статуту ООН, проект якого підготувала конференція в Думбартон-Оскі в 1944р.
В конференції брали участь США, СРСР, Англія й Китай, глави делегацій яких по черзі головували на пленарних засіданнях, ще 22 країни, котрі підписали Вашингтонську Декларацію 1 січня 1942р., та держави, що оголосили війну Німеччині або Японії до 1 березня 1945р. Загалом - 46 держав. Під час роботи конференції було запрошено також делегації України, Білорусії, Аргентини та Данії. За Польшею залишили місце (для розв’язання суперечок щодо її уряду). Відмовили тоді Монголії та Албанії. Отже, учасниками-засновниками ООН- стали 50 держав. Пізніше (15 жовтня 1945р.) Польща підписала Статут ООН і стала 51-ю державою-засновницею ООН.
Заголом за двомісячну роботу конференції в Сан-Франциско (з 25 квітня до 26 червня 1945р.) відбулось 9 пленарних засідань і близько 400 засідань різних комісій та комітетів. Загальна кількість делегатів становила 282 чоловіки, разом з радниками і секретаріатом брали участь близько 1500 чоловік. Крім того, понад 3500 журналістів висвітлювали роботу конференції[27].
На початок роботи конференції негативно вплинув "твердий курс" щодо СРСР, який мав намір проводити новий президент США Г. Трумен, якого підтримують більшість учасників, особливо з Латинської Америки. Зовнішньополітичний курс Г. Трумена ускладнив радянсько-американські відносини, зокрема з питань визнання уряду Польщі, членства держав ООН тощо. Лише напередодні конференції в Сан-Франциско, на нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії та Китаю, після тривалої дискусії, було досягнуто спільне рішення про запрошення на конференцію делегацій України та Білорусії.
27 квітня глави делегацій у Сан-Франциско підтримали заяву В.Молотова, про запрошення України й Білорусії та включення їх до складу членів-засновників організації. 30 квітня це рішення одностайно підтримали Виконавчий комітет і засідання глав делегацій, а потім і п'яте пленарне засідання конференції. 1 травня українська делегація в складі 12 чоловік на чолі з Д.З. Мануїльським вилетіла через Москву, Сибір і Канаду до Сан-Франциско.
Головами конференції були обрані глави делегацій чотирьох запрошених держав: СРСР (В.М.Молотов), США (Е.Стеттініус), Англії (А.Іден) та Китаю (Сун Цзивен).
Протягом конференції були утворені чотири комісії: перша — обговорювала загальні положення Статуту; друга — повноваження та обов’язки Генеральної Асамблеї; третя — функції Ради Безпеки; четверта — допроцьовувала проект Статуту Міжнародного Суду, який був підготовлений комітетом юристів 44 держав у Вашингтоні в квітені 1945 р. Ці чотири комісії в свою чергу ділились на 12 технічних комітетів. Найважливіші питання розглядалися на периодичних нарадах глав делегацій СРСР, США, Великобританії та Китаю. Кожна з чотирьох частин Статуту ООН приймалася більшістю у 2/3 голосів делегатів конференцій[28].
Самим гострим питанням на конференції було питання про Раду Безпеки та про порядок голосування в ній.
Поряд з прямими нападками на принцип одностайності великих держав застосовувались і обхідні міри, націлені на те , щоб послабити значення Ради Безпеки і тим самим звузити рамки компетенції постійних членів Ради Безпеки.
Довготривала дискусія була щодо питання про міжнародну опіку. В радянському проекті положень Статуту про врядування системи опіки над територіями, де немає самоврядування, говорилось про те , що мета опіки є не тільки самоврядування, але й самоврядування, з активною участю народів колоніальних територій для "більш швидкого досягнення повної державної незалежності"
Не дивлячись на те, що пропозиція радянської делегації ясна і недвумислене, формулювання головної мети системи опіки повністю відповідала Статуту ООН, вона зустріла заперечення делегацій західних держав, які подали свої власні пропозиції. На перших порах роботи конференції у пропозиціях англійської та американської делегації можна відмітити різницю. Проявляючи зацікавленість в тому, щоб колоніальна система була збережена у можливо більш недоторканому вигляді, англійська делегація внесла проект, власне який, пропонував передати опіку тільки тим країнам, які володіли колоніями. Власне так і слід було розуміти англійську пропозицію передати опіку "передовим країнам, які підготовленні до прийняття цієї відповідальності". В англійському проекті утримувалось положення, про недопустимість "будь-яких ревізій існуючих мандатів Ліги Націй без згоди зацікавленої держави-мандатарія". Таким чином, Англія зробила спробу зберегти непоитним встановлений Версальським миром розділ колоній. З іншого боку, США, ставши на шлях політичної та економічної експансії і не маючи обширних колоніальних володінь, були зацікавленні в "політиці відкритих дверей" в колоніях, в широкому доступі американських товарів та капіталу на колоніальні ринки, чому протистояла політика економічної периферії, яку здійснювали колоніальні держави. Так, в американському проекті передбачалась заборона на підмандатних територіях всякої дискримінації в області економічних, соціальних та торгових інтересів. Однак в середині травня 1945р. американська делегація представила новий проект, який співпав з пропозицією старих колоніальних держав, так як передбачав збереження непохитності колоніальної системи у всіх її частинах. Зміна в позиції США пояснювалась зговором з колоніальними державами, які підтримали окремі претензії США на роль мандатарія.
Конференція в Сан-Франциско заснувала Міжнародний суд і вирішила також ряд інших питань пов'язаних з утворенням нової міжнародної організації. За пропозицією делегації СРСР учасники конференції компромісно вирішили питання про право вето (домовилися вважати питання про початок розгляду в Раді Безпеки якогось конфлікту між державами процедурними, що знімало потребу в застосуванні вето), а токож про збереження місця серед членів-засновників для Польщі[29]. Місцезнаходженням штаб-квартири ООН було обрано місто Нью-Йорк[30]. 26 липня 1945р. прийняттям Статуту ООН конференція закінчила свою роботу.
Завантажити реферат