Кінцеве рішення щодо процедури голосування у Раді Безпеки було досягнуто на конференції глав урядів СРСР,США та Великобританії у лютому 1945р. в Криму.
Без особливих розбіжностей на конференції пройшло обговорення питання щодо Міжнародного Суду, про функції та повноваження Економічної та Соціальної Ради, про Секретаріат, процедуру поправок та заходів перехідного періоду.
У Думбартон-Оксі було домовлено, що генеральний секретар стане головною адміністративною особою організації. Він обирався Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки і має право доводити до відома Ради будь-які питання, які можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці[21].
У заключний документ конференції було внесено розділ про заходи перехідного періоду, в якому вказувалось, що до набрання чинності спеціальних угод про контингенти збройних сил у відповідності до Московської декларації чотирьох держав учасники цієї декларації "повинні консультуватись один з одним та, у випадку необхідності, з іншими державами, з метою таких спільних дій від імені організацій, які можуть бути необхідні для підтримання міжнародного миру та безпеки[22].
29 вересня глави трьох делегацій опублікували зв’язок, в якому підкреслювалось, що "переговори були корисні і призвели до згоди про рекомендації щодо питання загального плану організації."
Виступаючи на святковому засіданні Московської Ради депутатів трудящихся 6 листопада 1944р., І.В.Сталін казав:"Суперечності є і вони ще будуть проявлятися і в ряді інших питань. Вони повинні мати місце серед представників різноманітних держав та партій. Дивуватися треба не тому, що існують суперечності, а тому, що їх мало і що вони розв’язуються в дусі одностайності та узгодженості дій трьох великих держав. Характерним для цієї конференції є не те, що там розкрилися головні суперечності, а й те, що дев’ять десятих питань безпеки були розв’язані на цій конференції в дусі повної узгодженності"[23].
Президент США Ф.Рузвельт, познайомившись з результатами, які були досягнуті в Думбартон-Оксі, заявив, що, на перший погляд, він відчуває виключне задоволення і навіть здивування, що так багато можна зробити у такий короткий термін по такому важкому питанню. Організація, яку всі пректували, повинна розглядатися, як основа висунутогого сходу; вона буде включати у свої межі спеціальні економічні та соціальні органи, які вже існуєть та ще маєть встановитись. Справу утворення великого плану безпеки та миру розпочато добре"[24].
Кримська конференція.
Кримська конференція керівників СРСР, США та Великобританії проходила 4-11 лютого 1945р. у Лівадійському палаці при участі міністрів іноземних справ, начальників штабів та радників. Проходила в період, коли в результаті ударів Радянської армії, а також війскових дій союзників, які відкрили другий фронт у Європі, війна проти гітлерівської Німеччини вступила у кінцеву стадію.
Конференція прийняла рішення історичного значення як з війсковиз питань так і з питань , які стосуються післявоєного миру .
Три держави, які скликали конференцію, звернулися до представників Китаю та тимчасовому уряду Франції з пропозицією взяти з ними участь у запрошені інших країн на конференцію. Французький уряд посилаючись на те, що він не брав участь у переговорах в Думбартон-Оксі, у Криму пропонував, щоб пропозиція прийнята в Думбартон-Оксі розглядалась не як основа для вироблення Статуту Міжнародної Організації, а як основа для переговорів. Учасники не погодились з цією пропозицією. В результаті 5.03.1945р. уряд США від свого імені, а також від імені Великобританії та Китаю запросило для участі у конференції у Сан-Франциско 39 країн. Перші ознайомлення зі списком учасників показало, що половину з них складали американські країни , крім Аргентини.
Не були запрошені: нейтральні країни Аргентина, Ірландія, Іспанія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Афганістан, Ємен; країни зайняті гітлерівськими військами та військами мілітарської Японії , Австралії, Данії, Сиан; Країни, які не мали уряду, визнаного всіма трьома урядами Польща, Албанія, Монголія; Італія, як колишня ворожа країна, яка мала в той час статус "совоюючої країни", інші країни колишні союзники Німеччини та які підписали угоду про перемир’я: Болгарія, Угорщина, Румунія та Фінляндія; ворожі країни: Німеччина та Японія. Розсилка запрошень передвизначила склад конференції в Сан-Франциско.
На Ялтинський конференції американська делегація внесла компромісну пропозицію: міжнародні конфлікти поділялися на дві категорії: 1) вирішення яких вимагало від ООН зостосування військових, політичних та економічних заходів; 2) для врегулювання якиз достатньо було мирних засобів. Стосовно конфліктів першої категорії постійні члени Ради Безпеки, тобто велики держави, мали право вето навіть тоді, коли дана країна є учасником спору. При вирішенні конфліктів другої категорії постійний член Ради Безпеки — учасник спору утримувався від голосування. Таким чином, фактично, була прийнята точка зору Радянського уряду з цього важливого питання діяльності ООН, й врегульований порядок голосування в Раді Безпеки був внесенний до Статуту ООН[25].
Одне з важливих місць на конференції займало питання про утворення з іншими миролюбивими державами універсальної міжнародної організації для підтримання миру та безпеки. Конференція постановила, що 25 квітня 1945р. в Сан-Франциско буде скликана конференція Об'єднаних Націй для підготовки статуту такої організації у відповідності з положеннями, які були розроблені в ході прелімінарних переговорів. Було встановлено, що в основу діяльності Організації Об'єднаних Націй повинен бути покладений принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки ООН при вирішенні кардинальних питань забезпечення миру. Учасники конференції домовились про те, що Великобританія і США підтримають радянський уряд про допуск до першочергового членства в Організації Української РСР та Білоруської РСР. У запрошеннях США пропонувалось, що базою для Стату ООН стануть документи прийняті в Думбартон-Оксі одночасно з цим, сповідувалось, що запрошення держави доповнене документом, який містив наступні правила:
- кожен член Ради Безпеки має один голос;
-рішення Ради Безпеки з питань процедури приймається більшістю голосів;
- рішення з всіх інших питань приймаються більшістю всіх голосів членів, включаючи співпадаючі голоси членів, які брали участь у спорах, утримуючись від голосування при прийнятті рішення, відповідно до глави 8 та відповідно до другій фразі абзатсу 1-го розділу з глави 8. Ці правила отримали назву "Ялтинської формули" про голосування у Раді Безпеки. Вони призводили до гострих спорів на конференції в Сан-Францизко та і у наступній діяльності організації.
У документі, який був предоставлений урядами ще шести країн, говорилося про порядок голосування у Раді Безпеки наступне: “З точки зору уряду США у питанні про процедуру голосування є два важливі елемента: перший полягав в тому, що для збереження всезагального мира необхідно одностайність серед постійних членів, другий, виходив з того, що для народу США виключно важливо, щоб була передбачена справедливість для всіх членів організації . Пристосувати ці два елементи це наша головна мета. Ми гадаємо, що пропозиції 5.12.1944р. дали розумне та справедливе рішення та задовільненну комбінацію цих головних положень".