Становлення державності незалежної України і конституційний процес. Історико-правовий аспект

Конституція увібрала всі основні комуністичні ідеоло­гічні штампи. Вона не ставила завдання побудови суверен­ної держави. Навпаки, у ст. 4 зазначалося, що УСРР "заяв­ляє про свою повну солідарність з існуючими радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними у найтіс­ніше політичне об'єднання для спільної боротьби за тор­жество світової комуністичної революції".

Створення у 1922 p. Союзу радянських республік і прийняття у 1924 p. Конституції СРСР зумовило необхід­ність внесення змін до Конституції УСРР 1919 p., го­ловним чином пов'язаних із розподілом компетенції.

У грудні 1936 p., тобто у самий розпал сталінських реп­ресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, яку одразу ж було охарактеризовано як найдемократичнішу в світі. Насправді ж вона покликана була замаскувати той "вели­кий терор", який Й. Сталін та його підручні здійснювали в Радянському Союзі, і від якого, мабуть, Україна потерпала більше, ніж інші регіони. Недарма М. Хрущов, який саме очолив КП(б)У, з гордістю казав, що вона "була вичищена до блиску".

Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі Конституції СРСР, повністю повторювала її основні положення. Відмінність полягала лише в максимальному звуженні повноважень республіканських органів, зведенні до мінімуму кількості республіканських наркоматів, які теоретично повинні були вирішувати питання управління саме на республіканському рівні. Що ж до державних орга­нів управління, які мали союзно-республіканський статус, то їх роль зводилася до передаточної інстанції.

Необхідність прийняття нових союзної та республі­канських конституцій була соціальне обумовлена. Ліквіда­ція культу особи Й. Сталіна, певне розширення наприкінці 50-х років повноважень союзних республік, визнання того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився у загальнонародну державу, деякі кроки, пов'язані з розбудовою демократичних інститутів, виник­нення опозиційних рухів, учасники яких були заплямовані офіційною пресою як дисиденти, — все це вимагало здійс­нення якихось прогресивних кроків. І хоч після усунення від керівництва державою М. Хрущова у 1964 p. мали місце спроби повернення до старого, відкрито цього вже не можна було зробити. Навпаки, треба було йти шляхом демократичного розвитку країни, водночас гальмуючи процес в інтересах правлячої номенклатури.

За таких умов і почався новий етап розвитку конститу­ційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтова­но на норми та положення Конституції СРСР 1977 p.

Роки, що минули після прийняття у 1978 p. Консти­туції України, показали, що вона не спричинила принци­пових змін у державному і суспільному житті республіки. І все ж треба зазначити, що прийняття цієї Конституції пев­ною мірою сприяло прояву загальної тенденції до демо­кратизації суспільного життя, що врешті-решт зумовило зростання політичної активності народу України у праг­ненні до незалежності, побудови справді демократичної, правової, соціальної держави.

3. Прийняття Конституції 1996р. - історична подія в житті незалежної України.

28 червня 1996 року в житті Українського народу й Ук­раїнської держави сталася історична подія — в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного про­цесу була прийнята нова Конституція України.

Ця подія майже збіглася з п'ятиріччям незалежності Ук­раїни та ознаменувала завершення важливого етапу у розвит­ку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.

Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики консти­туційного будівництва. Вона е втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності ук­раїнської нації як політичної й етнічної спільноти до держа­вотворення і правотворчості; є програмою дальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культур­ному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб'єкта.

Нова Конституція України є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою.

Вона охопила своїм регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою Конституцією в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сфе­рах, закріпила якісно новий статус особи — людини і грома­дянина, держави й суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Нова Конституція є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і у повній відповідності з нею.

Разом з тим норми цієї Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо, на підставі Конституції.

Нині головним завданням усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кож­ної людини, кожного громадянина с забезпечення найшвидшо­го, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізації, виконання.

Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадян­ської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демок­ратичної, соціальної, правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства й держави.

Список використаної літератури

1) Історія Української Конституції. - К., 1997

2) Конституція України. - К., 1998

3) Кульчицький В. Історія держави і права України. - Львов, 1996

4) Нова Конституція України: огляд, коментарії. - К., 1997

5) Основи конституційного права України. - К., 1997