Історія збройних сил України. Їх участь у Великій Вітчизняній війні

1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопро­литних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянсько­го Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацис­тська загроза була смертельно небезпечною оскільки фа­шизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба про­ти „третього рейху" була війною за врятування від зни­щення і Вітчизни, і самих народів.

2. Пластунський та січовий рух в Україні

Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українсько­го народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запози­чив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і сту­дентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповню­валися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” ство­рений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування мо­лоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політич­них організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.

Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними положеннями, організовували муштру, влаштовували курси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої організації в Галичині перешкоджала політика Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь поча­ли масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Гали­чині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстра­цію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.

Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях український легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону усс коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чо­ловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотен­ного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейте­нанти), рідше чотарі (командири взводів).

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.

З весни 1916 р. легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, яка була озброєна легкими та важкими кулеметами /скорострілами/ системи Шварцльозе. Скорострільна сотня /біля 80 чоловік/ мала 12 в'ючних коней під кулемети та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню тощо.

Крім того, в легіоні УСС були взводи по „боротьбі зблизу", які мали два відділення легких і важких мінометів, гра­натометів і відділ світильників-вогнеметів. Для підтриман­ня зв'язку відділи УСС користувалися пішими та кінними вістовими (зв'язківцями). Лише в середині 1915 року сотні одержали по 1-2 телефонних апарати. У 1917 році при ле­гіоні був створений відділ протигазової служби, земляни :х та будівельних робіт, технічна сотня тощо. В жовтні 1914 р. в складі легіону був створений кінний загін, який пізніше переріс у сотню. У складі УСС були також допоміжні служ­би: санітарна, господарський відділ, обоз тощо. Для підго­товки поповнення в легіоні була створена військова школа (вишкільна група), яка складалася з кількох сотень і мала власне господарство. Вони включали 8-10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські, пізніше українські інструктори, які мали пев­ний військовий досвід. Новобранці жили в селянських ха­тах, терпіли злигодні (холод, голод). Це не давало можли­вості підтримувати високу дисципліну та добру якість нав­чання. (одиночна, одноосібна підготовка). Заняття тривали по 6-7 годин. Головною метою було навчити їх самостійним бойовим діям щоденно. Кожна хвилина використовувалася з користю для справи. У кінці навчання в полі проводився підсумковий огляд, іспит з усіх дисциплін військового ре­месла. Щоб стати командиром, необхідно було закінчити до­датково двомісячні курси навчання. За два роки цю військову школу пройшли 7 тисяч чоловік.

Січове стрілецтво зростило славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та інших. Серед січових стрільців було багато талановитих людей - художників, поетів, жур­налістів. Серед них - Юрій Шкру-меляк, Мирослав Ірчан, Левко Леп-кий, Роман Купчинський та інші. Січових стрільців, як українську військову одиницю, цінувала австрійська і боялася російська влада. Це пов'язано з тим, що метою УСС було звільнення й об'єднання українського на­роду, створення незалежної України. Проте чотири роки збройної боротьби легіону УСС з могутньою Росією не при­несли успіху, але вплинули на процеси подальшої боротьби українського народу за свою державність.