Історія збройних сил України. Їх участь у Великій Вітчизняній війні

3. Збройні Сили Української Народної Республіки

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З початком у Росії революційних подій 1917 року в Україні розпочина­ється військовий рух, метою якого було створення власні національної армії і незалежної держави. Створюються ЗО військові клуби, організації, які утворюють українські військові частини. Аналогічний рух розпочався у військо­вих частинах в Росії, на Кавказі. Цей рух сприяв в основно­му переведенню українців для служби на свою землю. Ро­сійське військове командування, революційна демократія вороже ставились до цього. Протягом 1917 року, шляхом українізації, самовільного відокремлення від російських частин було стихійно створено чимало українських військо­вих підрозділів. Але тільки з проголошенням Центральною радою УНР розпочалось справжнє створення національних Збройних Сил. І б січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. На­родна міліція створювалась за територіальним принципом (за округами). Були сформовані окремі кадрові частини, нав­чання воїнів проводилося військовими інструкторами. У цей же час схвалено тимчасову форму одягу (однострій) укра­їнського війська. Відзнаки роду військ та номери військо­вої частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалась на комірі блуш. Рід війська позначався: піхо­та - навхрест дві гвинтівки, артилерія - два гарматних дула, кіннота дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки відзна­ки військових посад, виконуваних функцій. Ними були срібні чи золоті шеврони з кутом догори, різної кількості в залеж­ності від посади. Вони розташовува­лися на правому рукаві вище ліктя.

У квітні 1918 року приймається рішення про реорганізацію народ­ної міліції у регулярну українську армію. Планувалось, що вона буде складатися з 8-10 військових тери­торіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це виконати, бо 29 квітня 1918 року відбувся держав­ний переворот і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з гене­ралом П.Скоропадським. Останній призначив на посади військового міністра, віце-міністрів російськихі німецьких генералів, які гальмували створення української армії. Разом з тим, в липні 1918 року рада міністрів ухвалює закон про загальний військовий обов'язок, затверджує план організації армії. Час дійсної військової служби встановлю­ється: в піхоті - два роки, в кінноті та артилерії - три, на флоті - чотири роки. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні з 39 до 45 років. Набір новобранців пла­нувалося проводити двічі на рік: восени і весною. Україн­ська армія мала складатися з 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важко гарматних батальйонів, ескад­рильї бомбардувальних літаків, з двох понтонних і чотирьох залізничних куренів тощо. Для підготовки військових кадрів розгорталась система навчальних закладів: військова ака­демія з трирічним терміном навчання, повітряна школа, 4 кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. У складі укра­їнської армії залишився Запорізький корпус, перейменова­ний в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорно­морські Коші (по 400 козаків). Гетьман П.Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію та дивізію Сірожупанників, відновив у Білій Церкві окремий загін Січових стрільців. У листопаді 1918 року чисельний склад української армії козацтва доходив до 60 тис.чоловік.

Сердюцька дивізія складалася з синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Вони навчалися на зразок російських елітних гвардійських полків. Сірожупанники були сформовані з українців, полонених в Австрії. До складу окремого загону Січових стрільців входили січовики галицьке го полку та добровольці із наддніпрянських українців.

Поряд з цим за час свого існування гетьман П. Скоропадський організував в Україні безліч російських добровольних чих частин: „південних", „північних", „астраханських", „саратовських" тощо. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели про­паганду проти української держави, гальмували розбудову української армії.

Одночасно з цими подіями проходила і українізація Чор­номорського флоту. Першим кораблем, який підняв укра­їнський прапор у липні 1917 р. був міноносець „Завидний" Через чотири місяці половина кораблів флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 року Цен­тральна Рада проголошує створення військового і транспор­тного флоту УІІР а Чорномуга Азовських морях. Військо­вий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), з однієї бригади крейсерів (2 кораблі), з бри­гади гідрокрейсерів (6 кораблів), з дивізії міноносців (27 ескадровнх міноносці), з 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових катерів, багатьох трансі юртів, тралерів.

До складу флоту також входила морська піхота й авіація. Морська піхота складалася з корпусу морської охорони узбережжя Чорного моря, який у своєму складі мав три пол­ки морської піхоти. Військово-морська авіація складалась з 20 гідропланів. З гетьманством П.Скоропадського суве­ренності української держави починає загрожувати небез­пека. Антиукраїнському курсові цього уряду українська громадськість протиставляє високу консолідацію сил. Щоб врятувати українську державність, створюється Україн­ський національний союз на чолі з В.Вінниченком, новий уряд - Директорія УІІР.

Після проголошення П.Скоропадським, 14 листопада 1918 року, України федерацією Росії, скасування її само­стійності, розпочинається повстання. Його розпочали ( січові стрілі,ці, підтримані селянськими масами навколо Білої Церкви. Формується Дніпровська дівізія / 10 тис. Чоловік/ на Трипільщині. До лав республіканських військ вступає українське селянство, робітники, інтелігенція. 14 грудня 1918 року, після зречення (коронадського від влади, була встановлена Українська І Іародна Республіка. Військові сили України на цей час складали близько ЗОО тис.чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфіко­ваних військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстати були малоорганізованими, зявилося багато самозваних загонів, які переходили від одно­го до іншого табору тощо. До початку громадянської війни з більшовиками війська Директорії склали 6 дивізій, два корпуси Кістяком армії були Запорі зький корпус та корпус Січовихвих стрільців. Решта військових формувань були нестійкимипоступово втрачали свою військову силу. Після поразки на Правобережжі України Наддніпрянська армія була реорганізована і опинилася на Волині. Директорія УНР почала координувати дії українських Наддніпрянськоі Галицької армій. Проте остаточно організувати їхні сили резерви не вдалося, і після 5-ти місячної боротьби з ворогами України армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився в Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. визнав Західну Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще в січні 1919 р. у Києві був проголошений акт злуки українських земель. Проте війна з більшовиками не дала можливості реально об'єднатися усім українцям.