На жаль, ми не знаємо, скільки часу продовжувався ранній період в історії Єгипту, але можна сказати, що близько 3000 р. до н.е. держава в долині Нілу вже існувала.
Точне літочислення давньоєгипетської історії також неможливо за недостатністю даних. Тому час найчастіше позначається не стільки сторіччями, скільки - умовно - династіями.
Древні списки фараонів поділялися на династії, і жрець Манефон, що написав близько 300р. до н.е. грецькою свій твір про історію Єгипту, нараховував до 30 династій фараонів.
Прийнято історію давньоєгипетського царства поділяти на кілька періодів - Раннє, Древнє, Середнє, Нове і Пізніше царства. До Раннього царства відносять I і II династії за списком Манефона. Крім того, сюди ж відносять і напівзабутих давньоєгипетською традицією прямих попередників I династії, тому що в часи їхнього правління класове суспільство і держава в Єгипті, швидше за все, уже склалися.
Звичайно царів цього часу називають стосовно манефонівських списків династій додинастичними царями.
Джерелом права в Древньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активної стає законодавча діяльність фараонів. Є зведення про становлення кодификацій, однак до нас вони не дійшли. Збережені зведення про єгипетське право дуже короткі.
У Єгипті існувало кілька видів земельних володінь: державні, храмові, приватні й общинні. Можна було робити різні угоди з землею: дарувати, продавати, передавати в спадщину.
У приватній власності було і рухоме майно: раби, робоча худоба, інвентар і ін.
Існували кілька видів договорів - договір позики, договір наймання, купівлі-продажу, оренди землі, поклажі, товариства.
Передбачався особливий порядок передачі землі з рук у руки, що включає кілька висновків договору, оплату, вступ у володіння, а також і дії релігійного характеру.
Для сімейних відносин Древнього Єгипту було характерне досить високе положення жінок у родині. Шлюб полягав на основі договору, від імені дружини і чоловіка. Придане дружини залишалося її власністю, допускалася і передача дружині всього майна родини. Розлучення було вільне для обох сторін. Спадкоємцями за законом могли бути різностатеві діти. Заповіт могли скласти і чоловік і дружина.
Карне право Древнього Єгипту знало наступні види злочинів: 1) державні - зрада, змова, заколот, розголошення державної таємниці; 2) релігійні - убивство священних тварин, чарівництво: 3) проти особистості - убивство, відступ від правил лікування у випадку смерті хворого; 4) проти власності - крадіжка, обмірювання, обважування; 5) злочину проти честі і достоїнства - перелюбство, зґвалтування.
Основною метою покарання було залякування. Застосовувалися різні тілесні і калічницькі покарання, широко застосовувалася страта. Крім того, існували ув’язнення, віддача в рабство, грошові штрафи.
Процес починався за скаргою потерпілого. Як докази служили показання свідків, клятви, допускалися катування. Діловодство носило письмовий характер.
Як свідчать історичні джерела, на початку II династії давньоєгипетські царі порушили вікову традицію і перестали використовувати абідосський цвинтар. Згодом, ще при тій же династії, в Абідосі знову стали з'являтися царські поховання, однак тепер царі вже носять нову, трохи незвичайну титулатуру.
Як уже відзначалося вище, правителі Єгипту звичайно іменували себе богом Гором. Тепер же, у період II династії, ми виявляємо царя, що зненацька оголосив себе не Гором, а його супротивником - богом Сетом. Мало того, інший, наступний за ним цар, уже під самий кінець династії, раптом проголосив себе одночасно Гором і Сетом і навіть іменувався, як вважають учені приблизно так: «Той, у кому умиротворилися обидва боги».
Важко сказати з усією визначеністю, чи були такі зміни титулатури зв'язані з кривавими подіями в Нижньому Єгипті, де шанувався бог Сет, про які оповідає цар тієї ж династії Гор-Хасехем. На підніжжях двох своїх статуй він символічно зобразив Нижній Єгипет ураженим. Там же зображені трупи бунтарів, а також зазначене число полеглих ворогів: на одній статуї - 48205, на іншій - 47209.
Поразка Півночі і припинення династичних звад привели до кінця II династії до остаточного об'єднання країни, що відкрили нову епоху в історії Єгипту - епоху Древнього царства. «Білі стіни» царя Менеса - місто Мемфіс стає столицею єдиної держави. Відповідно до найбільше розповсюдженої думки, до одного з назв цього міста - Хет-ка-Птах, що значить « Садиба двійника Птаха» - головного бога столиці, і виходить грецьке Айгюптос і наше найменування країни - Єгипет.
Релігія Древнього Єгипту
За уявленнями древніх єгиптян, життя не закінчувалося смертю. Тіло вмирало, але душа продовжувала жити в потойбічному світі, що представляв собою копію реального. І в ньому "Ка", життєва сила, поверталася тілу. Родичі зобов'язані були забезпечити померлому гідне життя в загробному світі. Не зроби вони цього - мертві "повернуться з вітром", і помста їх буде страшною. До посмертних дарунків належала так називана "Книга мертвих" - збірник заклинань, що повинні були уберегти мертвих від небезпеки. Одне з майже 200 магічних заклинань "Книги мертвих" говорить: "Плыви, о успокоившийся в Осирисе, на ладье Ра, совершай с миром путь твой, о успокоившийся в Осирисе, пока не станешь единым, как Маат с солнечным диском, в бесконечном объятии его света".
Древні єгиптяни не вірили, що після смерті людина може зайняти інший соціальний стан: фараон у царстві мертвих не міг стати придворним, а підданий - царем.
На відміну від людей, боги могли перевтілюватися за своїм бажанням. Багатьох з них представляли у виді тварин - кішки, корови, бика. Так, бог Себек зображувався з головою крокодила, богиня Хатхор - у вигляді чи корови, чи жінки з рогами корови.
Релігійні представлення древніх єгиптян відрізнялися, з погляду сучасної людини, суперечливістю. У самих богах з'єднувалися протиріччя: Осіріс одночасно був богом мертвих і богом родючості.
Подібно чергуванню сходів і заходів сонця, постійно чергуються смерть і народження. Реальний і потойбічний світ відносили до різних сторін світу, світ живих - до сходу, мертвих - до "прекрасного заходу". Так, Луксор на лівому березі Нілу призначався для живих і для поклоніння богам, а з Фів на західному березі фараони відправлялися в царство мертвих.
Первісна, чи примітивна, міфологія має ту образну, поетичну мову, що вживали древні народи для пояснення явищ природи. Усе видиме в природі приймалося древніми за видимий образ божества: земля, небо, сонце, зірки, гори, вулкани, ріки, струмки, дерева - усе це були божества, історію яких оспівували древні поети, а образи їхні ліпились скульпторами. Єгипетська міфологія ближче усього підходить до грецької. Греки, скоривши Єгипет, сталі цікавитися його історією і культурою і вивчати його вірування; вони додали і єгипетським міфам своїх фарб й ототожнили багатьох єгипетських богів з олімпійськими богами. «На вершині божественного єгипетського пантеону, - говорить Маріетт, відомий французький єгиптолог, - сидить бог єдиний, безсмертний, нестворений, невидимий і схований для звичайних смертних у глибині його сутності. Він - творець неба і землі, він створив усе, що існує, і ніщо не створене без нього. Це бог, що існує винятково для посвячених у таїнство святилища». Новітні відкриття єгиптології підтвердили ці припущення. Але поза святилищем бог приймає тисячу образів, найрізноманітніших, тому що його власні атрибути є для непосвяченої юрби видимими богами, яких мистецтво відтворює і як би розмножує в незліченних образах, різноманітних до нескінченності. Усі різноманітні форми, що єгипетські боги приймають у зображеннях художників, можуть бути пояснені різними умовами країни і вірувань. Релігія єгипетська була зборами різних культів, що піддавалися в продовження багатьох століть численним змінам. Народи всіляких рас зійшлися в долині Нілу, і кожний вніс у релігійні вірування відбиток свого загального характеру і розуму, філософського чи марновірного. Схід був і є країною мрійників і великих засновників релігійних систем. Утім, греки, завжди схильні шукати у своїх власних міфах пояснення чужих богів, трохи інакше пояснюють вірування єгиптян і образи їхніх богів. От які їхні погляди. Під час страшної , запеклої боротьби олімпійських богів з велетнями багато богів, рятуючись від переслідувань своїх супротивників, примушені були бігти в Єгипет, прийнявши образ чи форму тварин, для того щоб не довідалися їхні вороги. А єгиптяни прийняли за дійсний їхній вид ті запозичені ними форми, під якими вони їх побачили вперше. Коли ж греки захотіли за допомогою мистецтва зобразити єгипетських богів, то вони їх зроблене перетворили, віднявши в них їхній тваринний характер, що здавався грекам чимось ганебним для богів. Отже, над цими незліченними божествами різних форм знаходиться один вищий бог, якому поклоняються під різними іменами згідно з місцевістю. Цей бог, якого усі священні міфи називають “єдиною дійсно живучою істотою”, породив усіх нижчих богів. І цей бог, що не має ні кінця, ні початку, втілює в собі і чоловічі образи, і жіночі, граючи роль матері, що залишається вічною незайманою, тому що син у неї зароджується сам собою. Єгипетська міфологія не представляє правильної визначеної системи, що обіймає у своїх міфах землю і небо. Єгипетська релігія, як і саме царство, була не що інше, як збори місцевих культів, а тому в ній зустрічається повторення тих самих ідей, втілених у різні типи і зі значними варіантами. Але незліченна кількість богів, яким поклонялися єгиптяни, не могла зовсім згладити у них поняття про вище і єдине божество, що, яким би ім'ям його ні називали, священні міфи визначають усюди тими самими вираженнями, що не залишають ні найменшого сумніву в тім, що воно є саме ця вища і єдина істота.
Завантажити реферат