Головними богами лікування вважалися бог мудрості Той і богиня материнства і родючості Ісіда. Той зображувався у вигляді людини з головою птаха чи ібіс втілювався в образі павіана. Ібіс і павіан уособлювали в Древньому Єгипті мудрість. Той створив писемність, математику, астрономію, релігійні обряди, музику і що особливо важливо - систему лікування хвороб природними засобами. Йому приписуються самі древні медичні трактати.
Ісіда вважалася створювачкою магічних основ лікування і покровителькою дітей. Ліки з ім'ям Ісіди навіть згадуються в працях давньоримського лікаря-фармацевта Галена.
У давньоєгипетської медицини багато й інших божественних заступників: могутня львиноголова богиня Сохмет, захисниця жінок і породілей; богиня Тауерт, що зображувалася у вигляді самки гіпопотама. Кожен новонароджений єгиптянин незалежно від соціального статусу лежав поруч з невеликою статуеткою Тауэрт.
Навчання лікуванню
Передача медичних знань у Древньому Єгипті була тісно зв'язана з навчанням ієрогліфічному листу в спеціальних школах при храмах. У цих закладах панувала стругаючи дисципліна й у ході були тілесні покарання. У великих храмах міст Саіс і Геліополь існували вищі школи або Будинки життя. Поряд з медициною в них навчали математиці, архітектурі, ліпленню, астрономії, а також таємницям магічних культів і обрядів. Будинки життя багатьма дослідниками розглядаються як попередники університетів наступних епох.
В будинках життя опановували мистецтво каліграфії, стилістики й ораторської майстерності. Тут зберігалися і переписувалися папіруси. До нас дійшли лише треті чи четверті списки древніх оригіналів. Освічену людину, а лікар повинний був бути таким, єгиптяни називали "знаючий речі". Існував певний обсяг знань, що дозволяв єгиптянам дізнаватися "знаючого по знанню його".
Лікарська діяльність у Древньому Єгипті підкорялася строгим моральним нормам. Дотримуючись їх, лікар нічим не ризикував, навіть при невдалому результаті лікування. Однак порушення правил жорстоко каралося аж до страти. Кожен єгипетський лікар належав до певної колегії жреців. Хворі зверталися не безпосередньо до лікаря, а в храм, де їм рекомендували відповідного лікаря. Гонорар за лікування виплачувався храму, що утримував лікаря.
Правителі багатьох країн запрошували на службу до двору єгипетських лікарів. Геродот приводить таке свідчення: "Перський цар Кир II Великий просив у фараона Амасіса надіслати йому "кращого в цілому Єгипті" очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожен лікар виліковує тільки одну хворобу. Тому в них повно лікарів: одні лікують очі, інші голову, треті зуби, четверті шлунок, п'яті внутрішні хвороби".
Муміфікація
З найдавніших часів людина прагнула зупинити час, увічнити пам'ять про близьких. Так зародилося мистецтво портрета. Але ще сильніше було бажання зберегти тіло померлого як умістище його душі. Це релігійно-містичне почуття втілилося в мистецтві бальзамування, якому, по переказі, навчив древніх єгиптян Анубіс, бог - заступник мертвих. Протягом раннього додинастичного періоду історії Єгипту похоронний обряд єгиптян був дуже простий. Коли хто-небудь умирав, незабальзамоване тіло укладали в позі ембріона (руки зігнуті у грудей, ноги зігнуті в колінях і підтягнуті до підборіддя), загортали в тканину чи солом'яні циновки й укладали в неглибоку могилу, вириту в пісках пустелі до сходу від Нілу. Разом з тілом у могилі залишали кілька предметів домашнього побуту. Завдяки майже повній відсутності вологи тіло висихало і тим самим зберігалося. Поховання знатних і багатих єгиптян відрізнялися від могил простолюдинів тільки цінністю покладених у могилу предметів і тим, що яму облицьовували зсередини дошками або кам'яними плитами.
Поступово природне муміфікування перестало задовольняти єгиптян і з'явилися методи штучного бальзамування.
Збереглися свідчення чотирьох древніх авторів про методи бальзамування в Єгипті. Перше, саме раннє, належить грецькому історику Геродоту (484 р. до н.е.), друге - Діодору Сицилійському (45 р. до н.е.), третє - Плутарху (між 50 і 100 р. н.е.) і четверте - Перфрію (близько 230-300 р. н.е.). Сучасні єгиптологи вважають звіти Перфрія і Плутарха ненадійними, але визнають вірогідність звітів Геродота і Діодора. Сучасні дослідження досить точно відновили процес бальзамування в Древньому Єгипті, що підрозділявся на кілька стадій.
Спочатку з тіла витягався мозок. Робили це спеціальним гаком чи ложкою через ніздрі. Іноді мозок діставали з черепа через очниці. Є запис про випадок, коли мозок вичищали через великий потиличний отвір після видалення першого шийного хребця. Далі наставала черга нутрощів. Їх видаляли через розріз на лівому боці трупа. Утім, місце і характер розрізу протягом історії єгипетського бальзамування неодноразово мінялися. Розріз робився ритуальним кам'яним ножем. Витягалися усі внутрішності за винятком нирок і серця. Вони ретельно промивалися і занурювалися в пальмове вино. Наступна стадія - обробка тіла натроном - зіллю, одержуваної з висохлих озер у пустелі. Через його роз'їдаючу дії на тканині тіла бальзаматорам приходилося прикріплювати нігті до пальців покійного ниткою, мідним чи золотим дротом. Іноді на пальці рук і ніг з тією же метою надягали металеві наперстки.
Ранні єгиптологи думали, що тіла клали у водяний розчин натрона, як це описує Геродот. Сучасні дослідники, вивчаючи праці Геродота й інші джерела, знайшли помилки в текстах перекладів. Виявляється, домогтися зневоднювання тіла для його збереження можна тільки зануренням у суху концентровану сіль. Експерименти з розчинами натрона різної концентрації були невдалими і не запобігали розкладання. До кінця двадцятого дня перебування в натроні тіло обмивалося водою і висушувалося на сонці. Тоді ж череп набивали льняними бинтами, просоченими смолою чи бітумом. Іноді череп наповняли рідкою нагрітою смолою через лійку.
Тіло усередині і зовні покривали шаром смоли або суміші смоли і сала. Внутрішності, коли їх вилучали і не повертали назад у тіло, поміщали в чотирьох судинах-канопах, кришки яких були увінчані головами чотирьох дітей бога Гора. У судині, увінчаній людською головою, що зображує бога Імсета, була печінка. Судина, покрита кришкою з головою шакала, що зображує бога Дуамутефа, містився шлунок. Глечик з мавпячою головою, що уособлює бога Хапі, містилися легені. У четвертій судині з головою яструба Кабек-Сневефа зберігався кишечник. Ніде не згадується про те, куди містилися селезінка, підшлункова залоза і тазові органи. Канопи були різного розміру і виготовлялися з різних матеріалів - алебастру, вапняку, базальту, глини. Коли внутрішності містилися в ці глечики, мініатюрні зображення каноп вкладалися в порожнині тіла, що потім набивалися соломою, просоченими смолою чи бинтами мохом і лишайником. Канопи ставили в дерев'яну шухляду і зберігали поруч з тілом.
Якщо внутрішності повертали в тіло, то їх звичайно загортали в чотири окремих згортки, яким придавались образи зазначених вище богів. Розрізи на тілі спочатку не зашивали, а просто притягали їх краї один до одного. Іноді краї розрізів склеювали воском чи смолою, однак існують записи часів 18, 20 і 21-й династій (1700, 1250 і 1000р. до н.е.) про випадки, коли розрізи зшивалися. Зашитий чи ні, розріз покривався пластиною з воску чи металу.
Завантажити реферат