Міжнародна фінансова система

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

• купівлю-продаж і зберігання золота;

• депозитно-позичкові операції з центральними банками;

• прийом урядових вкладів за особливими угодами;

• операції з валютою і цінними паперами (крім акцій);

• операції на світових ринках (валют, позик, цінних па­перів, золота) як агента або кореспондента центральних банків;

• підписання угод з центральними банками з метою спри­яння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків в іноземній валюті або золоті.

Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються щороку з представників центральних банків країн — акціоне­рів Банку, голоси яких розподіляються пропорційно до кіль­кості їх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.

Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора кон­фіденційність його діяльності, а з другого — той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився на про­відний інформаційно-дослідний центр аналізу важливіших сучасних проблем розвитку міжнародних валютно-фінансо­вих відносин. Його річні звіти — одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі. Часто рекомендації БМР, підготовлені на базі консенсусу, у валютно-фінансовій сфері мають більше значення, ніж деякі міждержавні або наднаціональні рішення.

БМР відіграв велику роль в організації міжнародного ва­лютного співробітництва, оскільки брав участь в роботі органів Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних і регіональних органах з питань функціонування світової ва­лютної системи.

Банк міжнародних розрахунків — велика світова валют­но-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР — міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнарод­них валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.

ІІІ. ВИСНОВОК

Стрімке зростання світового фінансового ринку в ос­танні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій піс­ля ІІ світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р., азійська криза 1998 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валют­но-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено гід час відзначення 50-річчя від дня ство­рення Бретгон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжна­родної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і все­бічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоеко­номічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання ва­лютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Остаточне з'ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованої системи пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитися переважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового бан­ку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльнос­ті МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам у під­тримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валют­них курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що роз­виваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Безперечно, страте­гія МВФ мусить бути гнучкою і враховувати унікальні умови, істо­ричні, геополітичні та інші особливості кожної країни.

Впровадження централізовано-керованої міжнародної валютно-кредитної системи є тривалим процесом. Її практичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних індустріаль­них держав світу, насамперед «великої сімки», від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв'язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійс­нюється в рамках МВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання «Сві­тового економічного огляду», та ін.

Важливим кроком до подальшої диверсифікації та глобалізації повноважень МВФ є надання йому статусу спостерігача у щорічних нарадах групи семи. Особливо зростає його значення як повноваж­ного центра координації економічної і монетарної політики гло­бального рівня, під час гострих фінансових криз, подібних до тієї, що сталася у Мексиці. МВФ виступає тоді як ефективний інстру­мент гарантування монетарної кооперації і співробітництва.

Мексиканська фінансова криза вимагає створення відповідних стри­муючих противаг та превентивних захисних засобів у глобальному масш­табі. Сприяння з боку МВФ може здійснюватися за двома напрямами.

По-перше, надання технічної допомоги країнам в удосконаленні їх економічної політики таким чином, щоб унеможливити переви­щення меж валютних диспаритеїів та виникнення криз платіжних балансів.

По-друге, якщо криза все ж сталася, надання фінансової підтрим­ки для здійснення корекційної політики. Це вимагає створення попе­реджувальної системи, яка б пильно відслідковувала урядову політику і пропонувала необхідні корективи та створювала можливості для взаємної перевірки та уточнення економічних індикаторів.

Для створення необхідних ліквідних засобів запобігання та «швидкого реагування» на фінансові кризи протягом двох років бу­де сформовано необхідні кошти в рамках Генеральної домовленості щодо боргу (ГДБ) за рахунок насамперед найбільших членів фонду. Треба врахувати, щоб ресурси фонду були адекватними попиту на них протягом залишку років XX ст. і в майбутньому. Першим і най­головнішим пріоритетом при формуванні додаткових засобів є наступний генеральний перегляд квот МВФ, тобто внесків капіталу мо­го членами до статутного фонду. ЛІерегляд передба­чає подвоєння квот, що в сумарному обсязі гарантувало б Міжнарод­ному валютному фонду відповідність його можливостей зростанню у світовій економіці та відображало поступальний обсяг зростання масштабів світових фінансових потоків. Другим напрямом є пере­гляд ролі, розмірів і процедур активізації діяльності Генеральної до­мовленості з боргу і дослідження шляхів підвищення ресурсного по­тенціалу, достатнього для МВФ, з метою забезпечення боргових зо­бов'язань його членів у надзвичайних ситуаціях. При розгляді такої форми боргу треба мати чітку відповідь на питання: скільки ресурсів знадобиться під час самої кризи та протягом якого часу вони будуть діяти? У сучасних умовах глобалізації ринків МВФ повинен мати можливість миттєвого реагування і прийняття рішень, які б забезпе­чували довіру й інвесторів, і членів фонду.