Історія економічної думки на Україні

Дещо відмінну від такої позиції займав Туган-Баранов­ський. Наголошуючи у згаданих вище «Очерках из новейшей истории политической экономии и социализма», що «проблема здійснення нового господарського ладу була зведена соціальним матеріалізмом (тобто марксизмом.— Л. Г.) до відкриття закону розвитку капіталістичного спо­собу виробництва», вчений справедливо зауважував, що К. Маркс не надавав майже ніякого значення тим явищам, які знаменували собою ознаки зароджування нового су­спільного ладу як результату закономірної еволюції капіта­лізму: ні робітничим союзам як засобу поліпшення еконо­мічного становища робітничого класу, ні кооперативному рухові робітників у формі споживчих товариств. «Коопера­тивний рух,— справедливо зауважував М. Туган-Барановськнй,— не відіграє у практичній програмі марксизму май­же ніякої ролі».

Що ж до оцінки наміченої марксизмом схеми суспільно-економічного устрою майбутнього суспільства, то абсолют­на більшість учених-економістів розглядала її як утопію. Це стосувалося і тієї соціальної місії, що відводилася про­летаріату, і економічного порядку, заснованого на колектив­ній власності, централізованій планомірній організації ви­робництва, нетоварних його формах тощо. Відомий україн­ський економіст і громадський діяч — земський статистик Т. Осадчий у своєму дослідженні «Общественный быт и про­екти его улучшения в XIX столетии» (1902) визнав марк­сизм як одну з передових доктрин побудови справедливого суспільства, але розцінив її як утопічну, що «не може мати практичного застосування .». Недосконалість і обмеженість марксистського вчення він бачив у тому, що в ньому ігно­рувалася психологія людей, їх мораль, «юридичний бік су­спільного буття був зовсім затемнений боком економічним» тощо. Крім того, соціалістичний ідеал зводився марксиз­мом до задоволення інтересів тільки одного класу, у той час як таким ідеалом, вважав Т. Осадчий, повинне бути «ство­рення сприятливих суспільно-економічних умов для діяль­ності не одного якого-небудь класу або суспільної групи, а для всіх».

Найзмістовнішу оцінку рівня розробки марксизмом за­сад економічної теорії соціалізму дав Туган-Барановський, який присвятив дослідженню сутності марксизму, порівняльному його аналізу з іншими соціалістичними вченнями цілий ряд ґрунтовних праць, зокрема «Теоретические основы марксизма» (1905), «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1905), «Современный социализм в своем историческом развитии» (1906), «Общественно-экономические идеалы нашего времени» (1913) та ін. «Маркс не надавав ніякого значення розробці планів майбутнього соціального влаштування,— наголошу­вав учений.— Позитивна економічна творчість, до якої за­кликали утопісти, не користувалася ніяким співчуттям по­літиків школи Маркса».

Цікаво зазначити, що П. Лященко, близький до ортодок­сального сприйняття марксизму (проте далеко не усіх його позицій, зокрема, з аграрного питання, проблеми відтворен­ня. ринків, криз тощо), приходив, хоч і з іншого боку, до аналогічного висновку. В «Истории экономических учений» він пише: «Наукова догма соціалізму, як вона знайшла собі закінчене вираження у Маркса, містить у собі майже ви­ключно науковий аналіз капіталістичного суспільства, а не які-небудь утопічні плани майбутнього влаштування соці­алістичного суспільства». І далі: « .у Маркса в його «Ка­піталі» про це немає ні слова, а мова йде виключно про «буржуазний лад». Проте Лященко вважав «Капітал» «най­більш соціалістичним твором», оскільки «він дає суворо наукові докази неминучості кризи капіталістичного суспіль­ства, його краху і переходу до усуспільненого господарства».

Ця тенденція — переважання критичних засад порівня­но з позитивною творчістю в галузі економічної теорії— наочно виявилася у течії ортодоксального марксизму, яка почала формуватися після вступу на арену суспільно-полі­тичної боротьби В. Леніна. Перші його праці, з появою яких у нашій історико-економічній літературі традиційно пов'язувався початок нового ленінського етапу у розвитку суспільно-економічної думки, припали саме на кінець XIX — початок XX ст. В. Ленін веде безальтернативну боротьбу проти будь-яких спроб передивитися теоретичну й політич­ну доктрину марксизму, і тим самим заперечує здобутки сучасної йому економічної науки. У праці «Матеріалізм та емпіріокритицизм» він пише, що ні одному професору полі­тичної економії, здатному давати найцінніші праці в галузі фактичних, спеціальних досліджень, не можна вірити ні в одному слові, коли мова заходить про загальну теорію по­літичної економії, бо ця остання — така ж партійна наука в сучасному суспільстві, як гносеологія.

Прагнучи використати марксизм стосовно до нових умов, В. Ленін був переконаний, що капіталізм у XIX ст. існу­вав у класичних формах. Монополістичний капіталізм він розглядав лише як короткочасний ступінь розвитку цього класичного капіталізму, своєрідну надбудову над ним — «загниваючий» і «відмираючий» капіталізм з до краю за­гостреними суперечностями і наявними об'єктивними та суб'єктивними передумовами для соціалістичної революції. Він безальтернативно відкидав будь-які спроби розвинути марксизм у руслі лібералізації цього вчення, збагачення його філософських засад та соціологічних уявлень, реаль­ної оцінки здобутків економічної теорії марксизму, визна­чення її історичних меж та можливостей. Леніну були аб­солютно чужі сумніви провідних учених того часу у вичерп­ності методу історичного матеріалізму для пояснення усієї складності суспільно-історичного процесу та достовірності обгрунтованої Марксом та Енгельсом на цій основі теорії соціалістичного руху та переходу до соціалізму.

Основні напрями та характер розвитку В. Леніним у руслі цих уявлень марксистського вчення в галузі аналізу закономірностей розвитку капіталізму, теорії імперіалізму та соціалістичної революції всебічно висвітлені в нашій іс­торико-економічній літературі, ставши на довгі десятиліття догмою для нашої економічної науки. Нагромаджений люд­ством майже столітній досвід суспільно-економічного роз­витку та його сучасне переосмислення надають можливість реально оцінити ті чи інші узагальнення і висновки, зроб­лені Леніним на початку століття, а також зіставити їх з висновками західної суспільно-економічної думки, з одного боку, і плеяди відомих російських і українських учених-економістів кінця XIX — початку XX ст., з іншого.

Що ж до відчутного впливу ленінських розробок на роз­виток суспільно-економічної думки взагалі та марксистсь­кої, зокрема, як в Росії і Україні, так і в Західній Європі (як це стверджується в усіх історико-економічних досліджен­нях радянського періоду), то він реально позначився лише у роки, що передували соціалістичній революції. Проте цей вплив дуже мало поширювався на власне економічну тео­рію, на професійних економістів — теоретиків і практиків. Ленінський напрям суспільно-економічної думки в Україні відчутно виявив себе фактично лише у численних публіка­ціях більшовиків, які активно виступили у широко розгор­нутій тут напередодні жовтневої революції більшовицькій пресі. Однак ці виступи — з питань імперіалізму, соціаліс­тичної революції, робітничого контролю тощо — в основно­му популяризували або конкретизували стосовно до умов України основні ленінські положення. Професійних еконо­містів серед українських більшовиків було зовсім мало — статистики О. Шліхтер, О. Цюрупа. П. Попов і деякі інші, праці яких на той час будь-яких серйозних розробок в галузі економічної теорії не містили.