Історія економічної думки на Україні

Видатний вчений-економіст, палкий прихильник соціа­лістичної ідеї М. Туган-Барановський, якого Г. Плеханов відносив до «академічних марксистів», а В. Ленін—до буржуазних учених, апологетів капіталізму і т. ін., у 1899 р. писав Г. Плеханову: «Моє глибоке переконання, що підтри­мати марксизм можна тільки його критикою та дальшим розвитком». І у тому ж листі: «Я вірний прапору, який вже іншими вважається застарілим — соціал-демократичному». Аналогічно своє ставлення до марксизму формулює у тому ж році у статті «Против ортодоксии», опублікованій в жур­налі «Жизнь», П. Струве. Він вважає за необхідне, твердо дотримуючи соціологічну теорію додаткової праці, відмо­витися від економічної теорії додаткової цінності та взага­лі критично передивитися всю економічну теорію Маркса як таку.

Позиція П. Струве мала великий вплив на погляди В. Водовозова, Б. Кистяківського, П. Лебедева, С. Булгакова й інших учених, які на початку 1900-х років входили у київську групу «Освобождение» або примикали до неї. Так, В. Водовозов, який у 90-ті роки вів активну революцій­ну діяльність, пропагував марксизм, у 1900 р. у листі до П. Струве висловив повну згоду з поглядами останнього. Б. Кистяківський, відомий як активний учасник українсь­кого культурницького руху, член драгоманівського гуртка, поширювач в Україні ідей марксизму, вже з 1902 р., разом з П. Струве починає випускати журнал «Освобождение», очолює у 1904 р. київську групу цієї організації і виступає з цілого ряду питань критичного перегляду марксизму.

При певній відмінності теоретико-методологічних підхо­дів у творчості цих економістів перегляд ними теорії марк­сизму або її окремих положень мав багато спільного. Усі вони вважали, що найважливіші і найгостріші проблеми економічної науки, пріоритет у розробці яких належить кла­сичній школі політичної економії — трудова теорія ціннос­ті, заробітної плати, прибутку, ренти, уявлення про класову структуру та класові суперечності буржуазного суспільства й ін., одержали у марксистській теорії таку інтерпре­тацію, яка дозволила її основоположникам перетворити її на так звану доктрину або догму наукового соціалізму. То­му перегляд цієї доктрини відбувався у контексті переос­мислення в нових історичних умовах як здобутків власне класичної школи, так і виявлення методологічних та ідео­логічних засад їх інтерпретації марксизмом.

Передусім це стосувалося теорії цінності та додаткової цінності К. Маркса. Вчені вважали помилкою Маркса те, що проблему цінності він зробив вихідною для пояснення всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспіль­ства. У статті «Трудовая ценность й прибыль» (Научное обозрение. № 3. 1900) Туган-Барановський визначив трудову цінність як «фікцію», хоч і корисну з точки зору викорис­тання її в єдиній теорії цінності як «методологічного при­йому, свідомого абстрагування певного явища від усіх ускладнюючих моментів і пристосування цього явища для простоти аналізу до одного з цих моментів». Що ж до по­няття додаткової цінності, вчений вважав, що воно взагалі не має важливого значення. Пояснюючи цю думку, яку по­діляла абсолютна більшість вчених, Туган-Барановський в роботі «Основная ошибка абстрактной теории капитала Маркса» (Научное обозрение. № 5. 1899) писав: «Звичай­ний здоровий глузд та вульгарні економісти безумовно праві, заперечуючи яку б то не було різницю в розумінні створен­ня прибутку між знаряддями праці та «робочою силою». Тобто вчений заперечував положення марксизму, що вся­ка нова або додаткова цінність створюється живою працею, є продуктом лише змінного капіталу. Звідси випливав ви­сновок і про надуманість марксистських положень щодо підвищення рівня (норми) додаткової цінності, падіння се­редньої норми прибутку, зростання ступеня експлуатації з розвитком капіталізму, сформульованого Марксом загаль­ного закону капіталістичного нагромадження—усієї, за виразом Тугана-Барановськопз, конструкції абстрактної те­орії капіталізму Маркса.

Запропонований методологічний підхід до аналізу сут­ності економічної теорії марксизму давав підстави і для висновку, що Марксу, як і теоретикам класичної школи, не вдалося розв'язати головного суперечливого моменту в те­орії трудової цінності — розкрити співвідношення ціни й цінності. Введене у третьому томі «Капіталу» поняття ціни виробництва як перетвореної форми цінності, навколо якої, за Марксом, коливаються ринкові ціни товарів, суперечило, на думку більшості вчених-економістів тієї доби, висновкам класичного аналізу цінності у першому томі, спростовувало Марксове вчення про додаткову цінність. Дійсно, якщо у першому томі розглядається відношення додаткової ціннос­ті лише до змінного капіталу, то в третьому томі — її від­ношення до всього капіталу (норма прибутку). У резуль­таті, відзначав, зокрема, С. Булгаков, у статті «Третий том «Капитала» К. Маркса» (Русская мысль. 1895), К. Маркс доходить «парадоксального висновку, що міновий закон має силу лише при слабкому розвитку обміну, але не в розви­нутому капіталістичному суспільстві», тобто закон цінності в умовах розвинутого капіталізму перетворюється у нього - лише на методологічну умовність. По суті це були ті вузлові моменти економічної теорії марксизму, аналіз яких призвів до перегляду на початку XX ст. і остаточної переоцінки усієї системи марксистського вчення, змісту запропонованих ним категоріального апарату та висновків з цілого ряду найважливіших політико-еконо­мічних проблем. Широкі дослідження новітніх економіч­них явищ на базі останніх здобутків економічної теорії при­водили вчених до висновку про невідповідність теоретич­них засад марксизму та його практичної функції новим історичним умовам. Разом із тим у творчості багатьох учених-економістів соціального напряму зберігалася висока оцінка «Капіталу» К. Маркса як однієї з вершин теоретич­ної думки середини XIX ст., як досить глибокого теоретич­ного відображення сучасних йому умов розвитку капіталіз­му вільної конкуренції, що склалися в результаті промисло­вого перевороту.

Як позитивна риса марксизму, порівняно з класичною школою, розглядалося внесення ним в економічну теорію засад історизму, відзначався його великий вплив на подаль­ший розвиток суспільствознавства. Цей вплив, вважали вчені, марксизм здобув завдяки ствердженню ним ряду по­ложень, що міцно увійшли до арсеналу суспільних наук: про визначальність економічних сил та їх організації, зро­стаюче значення машинного виробництва, економічну стру­ктуру буржуазного суспільства та взаємозв'язок і взаємини його продуктивних сил та суспільних відносин, про історич­ну минулість останніх та роль класової боротьби тощо. Про­те розуміння ними цих положень марксизму докорінно від­різнялося від ортодоксального їх сприйняття.

М. Туган-Барановський вважав центральною і найсиль­нішою ідеєю марксизму вчення про концентрацію і центра­лізацію. суспільного виробництва. У праці «Очерки из новейшей истории политической экономии й социализма» (1905) він зазначав, що це вчення найлегше пояснює, «яким чином капіталістичний господарський лад перетворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення, експлуатації та зненависті, пануючих нині, ви­ростає з необхідністю природного процесу сім'я мирної, вільної й рівноправної асоціації майбутнього». Що ж до висновків, які зробив з цієї ідеї К. Маркс, то на думку М. Тугана-Барановського, потрібно мати на увазі, що всі його основні соціальні погляди склалися в 40-х роках XIX ст., що «Маркс стояв на грунті сучасних йому історич­них фактів», які багато в чому розбіжні з дійсністю кінця XIX — початку XX ст.