Судячи з підсумків анкетування 100% учителів початкових класів проводять заняття у відповідності до програми розробленої методики і дещо менше, а саме 73,9% вчителів – на творчому рівні.
Домашні завдання, як правило, необхідно давати з метою закріплення матеріалу, що вивчався в класі (100%), для розширення бази знань (52,5%), а також з метою привчання до самостійної навчальної діяльності (20,6%).
Головною метою при організації та проведенні занять вчителі ставлять:
- добиватися міцного засвоєння всіма учнями програмних завдань (100%);
- розвивати пам’ять (78,8%);
- формувати вміння і навички самостійно вчитися (36,6%);
- активізувати пізнавальну діяльність (21,5%);
- розвивати творчість (5,6%).
Проводячи анкетування, я не тільки безпосередньо спілкувалася з учителями, а й відвідувала їхні уроки, порівнювала роботу в класах, спостерігала за дітьми. Виходячи з усіх моїх спостережень, можна зробити такий висновок, а саме, що для багатьох учителів у підготовці до проведення уроки звичайним є такий підхід: “Тема уроку така-то, мета теж зрозуміла. Спочатку я перевірю домашнє завдання, потім поясню це правило, поставлю такі запитання, потім роздам картки, потім перевірю і т.п.” Тобто, вчитель у своїх міркування насамперед йде “від себе”; тому важко паралельно з відбором матеріалу співвідносити свої дії з прогнозом, що і як сприймають діти, як зробити, щоб були насамперед активні учні, а не він.
Нове педагогічне мислення в центрі наших зусиль ставить інтереси учня, а не вчителя, тому технологія підготовки та проведення уроку повинна змінюватись. А саме: у центрі уроку мають бути окремі діти, групи і клас у цілому. А вчитель – невидимий диригент, який вчасно уміє почути, помітити, підправити, підтримати кожного виконавця. Які ж прийоми допомагають втілити ідею співпраці, співтворчості вчителя і учнів на уроці?
Залучення учнів до визначення плану і мети уроку – цей прийом доступний, починаючи з другого класу. У перших класах доцільніше давати на дошці зоровий план уроку, коментувати його разом з учнями. Протягом заняття вчитель звертає увагу дітей на його виконання: “Подивимося на наше планове завдання. Що ще треба зробити?” Підводячи підсумки зробленого, доцільно теж спиратися на ці позначення видів роботи.
У других-четвертих класах поряд із використанням готового наочного плану уроку можна один із пунктів залишити нерозкритим. Виконавши роботу, діти самі визначають і символічно фіксують його зміст. Або інший варіант, який може бути доцільним у третіх-четвертих класах. Наприклад, серед пунктів плану 3-й рядок незаповнений. Учні за завданням учителя, проглянувши підручник з мови чи математики, можуть запропонувати, яку вправу чи задачу варто записати в цей рядок і чому.
Для того, щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомлювати мету навчальної діяльності. Лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Тому так важливо, щоб і найменші школярі не тільки не йшли у “фарватері мети”, яку накреслив учитель, а й приймати її як власну. Інакше діти думають: те, що вони виконують, потрібно вчителеві, а не їм. А звідси відсутність внутрішньої готовності слухати, міркувати.
Гуманний вчитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо і впевнено: “Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом .”; “Я певна, завтра усі будуть лускати ці приклади, як горіхи”; “Вам, діти, буде важко, але ви все здолаєте”. І ні в якому разі: “Я з вами вже не маю сил”.
Тільки так – з вірою в учня і підтримкою його зусиль – можна “олюднити”, вмотивувати стосунки в навчальному процесі, адже навчання – не механічна передача знань вчителем учневі, а складні моральні відносини.
2.2. Основні шляхи вдосконалення педагогічного процесу
в початковій школі
На основі проведеного анкетування можна зробити порівняльний аналіз продуктивності педагогічного процесу (Рис.1).
Рис.1. Порівняльний аналіз продуктивності педагогічного процесу
Отже, більшість викладачів у практиці своєї роботи використовують традиційну для школи методику викладання (Рис.1:1). Значна частина вчителів застосовує творчі домашні завдання (Рис.1:2). 84,3% вчителів вважають, що більшість дітей у їхніх класах формують стійкі навчальні вміння, тобто вміння самостійно навчатися (Рис.1:3), 73,1% вчителів думають, що учні їх класів мають здібності до самостійної навчальної діяльності (Рис.1:4). Значна частина педагогів (73,9%) вважає, що діти в їхньому класі в основному підготовлені відмінно і добре (Рис.1:5). 100% учителів дотримуються думки, що заняття з того чи іншого предмету, як правило, слід проводити у відповідності до програми і розробленої методики (Рис.1:6), 73,9% - на творчому рівні (Рис.1:7). Домашні завдання, як правило, необхідно задавати з метою закріплення матеріалу, що вивчався в класі (Рис.1:8), та для розширення бази знань (Рис.1:9). Головна мета при організації та проведенні занять – добиватися міцного засвоєння учнями програмних завдань (Рис.1:10), розвивати пам’ять (Рис.1:11).
На жаль, тільки 5,6% вчителів початкових класів при організації та проведенні занять ставлять за мету розвивати творчість. А це не менш важливо.
Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця.
Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці.
За переконанням досвідчених учителів, творчість – це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки (“Це я сам побачив”, “Це я сама придумала”) до складання казок, віршів, розповідей, випуску “своїх книжок”, ведення класних літературних журналів тощо. Згадаймо, як точно такий стан дівчинки передав В.О.Сухомлинський в оповіданні “Я хочу сказати своє слово”. Читаючи його, другокласники замислюються, якими ж вони бачать небо, землю, квітку, горобину ., вдивляються в знайоме, наче вперше.
Спостереження і вивчення досвіду вчителів переконують у високій ефективності для розвитку творчої уяви молодших учнів таких видів завдань на уроках мови і читання: 1) складання творів-мініатюр за опорними словами і словосполученнями; 2) творів-описів на основі узагальнення особистих вражень, спостережень у природі; 3) придумування казок, віршів.
Майже всі види цих робіт доступні вже першокласникам, однак із різною мірою самостійності і повноти виконання. У першому класі такі творчі завдання вважають пропедевтичними, бо їх виконують у тісній співпраці з учителем в усній формі. Слово вчителя, його заохочувальна інтонація, ставлення до таких робіт емоційно сприймаються малюками.
Добре, якщо вчитель, захоплюючись, підключається до творчості дітей. Однак лише стимулюючого спілкування і зразка замало. Ці засоби слід доповнити клопіткою роботою в підготовці дітей до виконання конкретних творчих завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, вражень, їх осмислення, активізація і розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо. Чим вільніше дитина поєднує реальні й уявні образи, тим вищий політ фантазії.
Завантажити реферат