Отож, для того, щоб протистояти виникненню правопорушень, державі необхідно вжити заходів для підняття правосвідомості і правової культури громадян. формування державної правосвідомості загалом тісно пов’язане з подоланням вузько зрозумілих, національних і регіональних інтересів. В центрі усієї політики державі необхідно ставити громадян як духовно вільних, творчих особистостей, які потребують допомоги і захисту з боку держави.
Слід сказати, що через низьку правосвідомість і правову культури виникають і інші причини, що зумовлюють скоєння правопорушень. Адже інколи, через неправильне розуміння і тлумачення правових норм, особи хоч і не бажають вчиняти правопорушення, проте в силу свого неправильного розуміння порушують правові приписи.
Однією з причин виникнення правопорушень є також, на мій погляд, недостатнє приділення часу для виховання батьками неповнолітніх. Адже такі особи, як ніхто інший підпадають під негативні впливи, а це приводить до того, що спочатку скоюють дрібні правопорушення, які з часом можуть перерости у щось більш серйозніше.[11]
Також я вважаю, що однією з причин виникнення правопорушень є нестабільність в законодавстві держави. Коли одні закони за короткий проміжок часу змінюються іншими, доповнюються різними поправками, то дуже важко пересічним громадянам слідкувати, аналізувати і застосовувати в практиці всі вимоги. Оскільки співставляючи свої вчинки з правовими приписами законодавчих норм, особи можуть тим самим порушувати новітні норми, приписи, закони.
Тому кожній державі необхідно поставити за ціль сформувати стійку систему правових норм, яка б була ну якщо й не досконала, то хоча б відповідала явищам, що відповідають дійсності.
Також я вважаю, що заборон в державі не повинно бути дуже багато, тому що в суспільній свідомості існує певний кордон сприйняття правових норм, заборон і санкцій за правопорушення. Надмірна кількість заборон може призвести до того, що серед заборон, без яких і можна було б обійтись, загубляться дійсно необхідні заборони. Крім того, коли заборон дуже багато, практично неможливо не карати за кожне правопорушення і тому складається уява, що їх можна безнаказанно порушувати.
З цієї ж причини не можна кожну заборону супроводжувати надмірно строгою санкцією; окрім того, що це неминуче призведе до знецінення загрози державним примусам, невідповідність правопорушень і санкцій спричинить несприятливі соціальні наслідки: якщо однаково строго караються різні за ступінню порушення, у порушника немає стимулу стримуватися від діянь більш небезпечних.[12] До того ж надмірно строга кара за правопорушення може викликати співчуття суспільства до покараного, породжувати широку недовіру до справедливості законодавця. а також надмірно часте пом’якшення покарання судами при вирішенні конкретних справ, що негативно відбивається на авторитеті закону. Проте й недостатньо строгі санкції неефективні: якщо за ухилення від сплати податків чи за причинення в результаті підприємницької діяльності шкоди природі встановлені відносно невисокі штрафи, недостатній стимул для зупинення протиправної поведінки. Міри примусу, передбачені санкцією, повинні сприяти охороні і відновленню правопорядку, виправленню і перевихованню правопорушника. Покарання і штраф повинні бути відповідно строгими для даного виду правопорушень, достатнім для їх попередження. Це відповідність визначається практикою, статистикою, власним розумінням.[13]
Отож, з вищенаведеного можна зробити висновок. що найбільш важливою проблемою боротьби з правопорушеннями являється їх попередження, усунення причин і умов, що породжують шкідливі і небезпечні для суспільства наслідки. Правопорушення неможливо викорінити, борячись безпосередньо з ними, проте суттєво зменшити їх кількість можливо і необхідно. Очевидно, що число шкідливих і небезпечних для суспільства діянь самітно збільшилася б, якщо би вони були незаборонені, чи якщо б за них були встановлені неефективні санкції чи якщо, на кінець, правові заборони можна було порушувати безкарно.
По своєму змісту міри, передбачені санкціями, повинні мати за ціль перевиховання правопорушників, попередження споєння нових правопорушень ними чи ін. особами. усунення причин правопорушень. Ця ціль реалізовується в процесі застосування і реалізації санкцій, тобто в відношенні юридичної відповідальності за правопорушення.
В.О.Котюк виділяє ще й теорії причин злочинності. Серед них він відзначає соціологічну теорію причин злочинності, до яких входять:[14]
1) теорія науково-технічної революції;
2) вчення Є.Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв’язки);
3) теорія соціальної дезорганізації (аномії);
4) теорія багатофакторності;
5) класова теорія.
Серед біосоціальних теорій причин злочинності найбільш розповсюдженною є теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності, расові теорії.
Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень – як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини і умови. І завжди слід пам’ятати, що правильне і точне встановлення причин правопорушення – невід’ємна умова їх профілактики і зменшення.
Висновок
Отже можна зробити висновок, ще раз наголосивши на тому, що дана тема, яка стосується правомірної та прав оправної поведінки людини, є дуже актуальною в теперішній час. В час, коли під впливом багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, спостерігається різко збільшення правопорушень, злочинів, особливо неповнолітніми, статистичні дані просто жахають своїми показниками. І найбільше лякає той факт, що злочинність продовжує зростати. Величезних масштабів не тільки в нашій державі, а й в інших країнах, набув наркобізнес, незаконна торгівля зброєю і т.д. Ми вже перестали дивуватися сумам грошей, які перебувають в просторі “тіньової” економіки, кількості невинних громадян, що постраждали внаслідок грубих злочинних діянь, числу неповнолітніх, котрі перебувають на обліку в наркологічних кабінетах, в органах внутрішніх справ за споєння тих чи інших правопорушень.
Як відомо, усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника, наприклад, порушення правил дорожнього руху, хуліганстві тощо. В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб’єкта покладаються юридичні обов’язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода або створюються соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна.
Я хочу наголосити також на тому, що реалізація права має надзвичайно велике значення, і вона тісно пов’язана з правомірною поведінкою суб’єктів суспільних відносин. При допомозі цих двох процесів реалізуються суб’єктивні права і обов’язки учасників суспільних відносин.
Завантажити реферат