Можливо виділення інших видів правомірних форм адміністративно-правових відносин, що не заперечують більш суспільній типології. Необхідною її умовою повинна бути мотивація правомірної поведінки. Це система особистих факторів та поглядів осіб, їх переконання, орієнтації і інші внутрішні характеристики.
Одним з найважливіших показників складу суспільства є категорія поведінки особистості в сфері правових дій, зрілість її поступків, готовність, або навпаки, неготовність сприймати діючі переміни, громадської позиції людини. Лише діяльність людей, їх активні правомірні проступки можуть відповісти наскільки діючі проступки можуть відповідати, наскільки діючим соціальним перемінам, наскільки глибоко вони доторкнулися до суспільства. По степені активності процесу входження особи в права регулювання виділяють наступні види правомірної поведінки:
1. Соціально-активна поведінка. Соціально-правова активність особистості представляє собою найбільш високий рівень правової поведінки, яка проявляється в суспільно-корисній, погодженій державою і суспільством діяльності в правовій сфері. Це перш за все ініціативна поведінка, яка може стати і нерідко існуючим фактором зміни в правовій системі. Соціально-правова активність визначається розвитком правосвідомості глибоких правових переконань, які свідомо приймають на себе готовність використати представлені правом можливості, творчо володіти ними в своїй повсякденній поведінці.
Така поведінка включає в себе наступні компоненти:
а) активність в діяльності добровільних організацій, партій, союзів, фондів, асоціацій та інших, які виникли на основі суспільних інтересів, соціальних груп, ідейного і групового вибору особистості. Така активність ставить ціль вплинути на підтримку, функціонування, або переміни державно-правових структур, відтворення реформ, захист громадських, політичних, соціальних і культурних прав і свобод громадян, їх участь в управлінні державними і суспільними справами;
б) активність в державно-організованих формах діяльності в сфері правотворчості і право реалізації (участь в обговоренні і прийнятті законопроектів інших суспільно-державних і суспільно-значимих рішень; участь у виборах депутатів, участь реалізації в правових установах і охорона правопорядку);
в) активністю у здійсненні і діяльності альтернативних, або паралельних суспільних і суспільно-державних структур (комітети, або ради суспільного самоуправління по населеному пункту; експертні суспільні ради; групи самодопомоги і забезпечення порядку, правозахисні асоціації і групи “суспільного подавлення” і т.д.);
г) самодіяльну активність особистості в сфері права (голосування визначеним образом під час виборів і референдумів, засоби масової інформації, порушення законності і суспільної моралі і т.д.).
2. Звичаєва поведінка. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний і практичний варіант поведінки, вона діє виборно. Привичка виникає в результаті багатогранного повторення дій, які діють у вже звичній, відомій обстановці. В цих умовах лише на початку людина обмірковує свої вчинки, а в подальшому вона діє в силу створеної звички, вести себе так, а не інакше.
Правові звички, як регулятори грають природну роль в процесі становлення правомірної поведінки. Згідно, проведених юристами досліджень, вони визнали привички в категорії домінуючого мотиву своїх вчинків в сфері права. Свідоме присвоєння правових цінностей забезпечує достатньо високий рівень розвитку особистості, якщо виконання потреб права проходить зі знанням справи.
В цей час всі соціальні норми права і принципи носять суспільний характер і не завжди можуть відповідати конкретній життєвій ситуації. Суспільна норма не враховує нерівність фізичних і духовних особистостей різних людей їх неоднакові можливості в відтворенні тої, або іншої дії. Тому нерідко існує необхідність самостійного осмислення особистістю обстановки, правильної орієнтації в зміненій ситуації, в змінених умовах вибору. В силу цих утворень, правових звичок потрібно дотримуватися законів при свій їх дії.
Позитивні дії, в основі яких лежать виконання нормативних передбачень, потребують волевиявлення ініціативи, творчості, діяльної активності особистості, а ці риси соціальної цінності правомірної поведінки не завжди досягаються лише формуванням звички до виконання закону.
3. Конформістська поведінка. Конформістська правомірна поведінка представляє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування, підкорення своєї поведінки думкою і діями оточуючих. Іншими словами, в сфері соціально-правових відносин, людина вчиняє правомірно, оскільки, так вчиняють інші. Як соціально-психологічну категорію, конформізм потрібно відрізняти від поняття конформоності – це відповідність вчинків особистості, які визнані, або потребують стандартно ціннісних, що розділюються групою, в яку входить дана особа.
Конформістська поведінка складає лише нижчу ступінь суспільної поведінки конформного. Вона заснована на пристосовуючи при відсутності особистих критичних позицій, відповідність вчинків людей з діями інших осіб. Поняття конформізму застосуємо тільки у визначеному способі вирішення конфлікту між індивідуумами і групою – підкорення індивіда груповими стандартами і потребами.
Мотиви такої поведінки характеризують громадську несформовану особистість: узгодження підкорення, засноване на пасивному відношенні до правового порядку: бажанням уникнути засудження в групі або колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. В свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. В протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб’єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.
Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.
4. Маргінальна поведінка. Слідування поглядам людей, правові думки яких розходяться з потребами правових норм, лежить в основі такої формально-правомірної поведінки, як маргінальна (лат. margo – край, границя).
Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акти суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили – загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища.
Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від своїх соціальних коренів. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовім плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.
Завантажити реферат