Примусове лікування

В кримінальному кодексі Данії душевна хвороба особи сама ще не є підставою, яка виключає відповідальність. Потрібно встановити, що особа, внаслідок душевної хвороби була неосудною, але що слід зрозуміти під неосудністю, закон не передбачає. Тому можуть бути випадки, коли суди, суперечачи лікувальному висновку про наявність душевної хвороби можуть задовільнити питання про осудність на тій, наприклад, підставі, що причинний зв'язок між хворобами і діями не такий, щоб виключалася підсудність.23

За законами Англії, суд по кримінальних справах, визнавши хворого даним, в деяких випадках може вимагати поміщення хворого в лікарню. Це стосується тих осіб, по відношенню до яких у вироку суду домінує формула: винен, але психічно хворий. Якщо злочин незначний і є ознаки психічної хвороби, хворий може бути направлений на лікування і без судового огляду. Психічно хворий, який визнаний винним, може підлягати також і покаранню, до якого відноситься тримання і лікування в спеціальних установах тюремного типу.

Як психічно здоровий злочинець, так і душевно хворий, який скоїв небезпечне діяння, в процесуальному відношенні в суду потрапляють в однакове положення. І той і інший підлягає суду і можу бути визнаний винним.

Оскільки по цих точках зору стирається грань між звичайним (психічно здоровим) злочинцем і скоївшим небезпечне діяння психічно хворим, психіатри зарубіжних країн проявляють інтерес до вивчення злочинців і злочинності, розглядаючи цю проблему як таку, що відноситься до галузі психіатричної науки.

Законодавство зарубіжних країн і законодавство України визначає, що психічно хворий, який скоїв суспільне небезпечне діяння в неосудному стані, не рахується злочинцем. Оскільки в поступках і діях неосудності немає вини, діяння, вчинене в неосудному стані, не вважається злочином. При відсутності вини, не може бути покарання.

Це положення в законодавстві випливає з високих принципів гуманізму відображає загальну тенденцію посилення охорони суспільства від можливих небезпечних дій психічно хворих і в першу чергу здійснення їх лікування і пристосування до праці і умовам життя в суспільстві, сім'ї.

Кримінальний кодекс Болгарії передбачає в якості медичних мір примусове лікування і поміщення в лікувальну установу з ізоляцією. Ці міри призначаються постановою суду по відношенню до підсудних, недостатньо розумово розвинутих або які страждають розладом свідомості, тобто неосудних (ст.32 ККБ). Неосудними визначаються особи, які внаслідок достатнього розумового розвитку або постійного чи тимчасового розладу свідомості не могли розуміти властивості і значення діяння або керувати своїми поступками (ст.13 ККБ).

Яка-небудь із вказаних мір (примусове лікування або поміщення в кувальний заклад з ізоляцією) може бути застосована судом також до осудного неповнолітнього у віці від 14 до 18 років, якщо він не міг розуміти властивостей і значення діяння або не міг керувати своїми вчинками (ст 32 і 14 ККБ).

По відношенню до обвинувачених, які після споєння злочину захворіли на душевну хворобу, розслідування припиняється, а після видужання обвинуваченого провадження по справі поновлюється якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі поновлюється. Якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі припиняється.

Цими вказівками про призначення і здійснення медичних мір обмежується КК та КПК Болгарії.

По законах Угорщини, не підлягає покаранню особа, яка здійснила діяння в такому стані душевної хвороби, слабоумства або тимчасового розладу свідомості, в наслідок якого вона була непрац6ездатна усвідомити суспільну небезпеку наслідків свого діяння або діяти у відповідності з цими обставинами.

Якщо є підстави передбачати, що така особа може в подальшому скоїти нове суспільно небезпечне діяння, то до неї суд застосовує примусові заходи медичного характеру.

По кримінальному кодексі примусове лікування виконується або в призначеному для цього лікування закладі, або в домашніх умовах, пов‘язаних з лікуванням.

Питання про припинення примусового лікування вирішується судом, в судовому засіданні із заслуховуванням прокурора, захисника і, в залежності від обставин, особи, які знаходилась на примусовому лікуванні, а в деяких випадках особи, яка здійснює психіатричний догляд за хворим, який знаходився на лікуванні у експерта.

Рішення про припинення примусового лікування виносить суд, який розглядав справу в першій інстанції, або суд, на території якого здійснюється примусове лікування. За 3 місяці до припинення річного строку з дня початку здійснення примусового лікування суд знову розглядає справу і якщо він встановить, що необхідність в примусовому лікуванні відпала, припиняє його.

Якщо ні, продовжує примусове лікування ще на 1 рік. Ця процедура повторюється щорічно до тих пір, поки примусове лікування не буде припинено.

Одночасно з розпорядженням про звільнення з лікувального закладу суд може прийняти рішення про продовження примусового лікування у вигляді домашнього нагляду, пов'язаного з лікуванням.

По кримінальному кодексу Німеччини не є злочином діяння, якщо особа під час його скоєння мала розлад свідомості або хворіла душевною хворобою і не могла розуміти забороненості своїх дій або діяти у відповідності з розумінням цього.

До таких осіб можуть бути застосовані так звані «міри забезпечення судово-медичного характеру». Судове провадження по цих питаннях відрізняється від звичайного.

Якщо є точні підстави для поміщення хворого в лікувальний або інший здібний заклад і прокурор тому не порушує кримінального переслідування, він може просити компетентний суд про поміщення обвинуваченого в лікувальний заклад або інший подібний заклад.

Клопотання про поміщення обвинуваченого в лікувальний або інший заклад прирівнюються до обвинувачення і воно повинно відповідати вимогам, які пред'являються до обвинувального висновку. Якщо ж суд не знайде за необхідність застосувати поміщення в лікувальний або інший подібний заклад, він в своєму вироку повинен винести рішення про відхилення клопотання.

В тих випадках, коли обвинувачений не може предстати перед судом через його стан, суд може вести судове засідання при відсутності обвинуваченого. В цьому випадку обвинувачений повинен до судового огляду бути допитаним суддею з участю експерта. Про час допиту повинні бути повідомлені прокурор, захисник і законний представник. Присутність їх при допиті необов'язкова.

Якщо обвинувачений після скоєння злочину захворів психічним розладом або по свідченню призначеного державного лікаря, у нього констатується наявність якого-небудь іншого важкого захворювання провадження по справі може бути призупинено як прокурором, так і органами слідства. В цих випадках до такої особи можуть бути застосовані міри забезпечення судово-медичного характеру.

Якщо особа, засуджена до позбавлення волі захворіла душевною хворобою, виконання вироку повинно бути відстрочено. В тих же випадках, коли засуджений, по відношенню до якого розпочалося виконання вироку, захворіє, він поміщується в лікувальний заклад. Якщо таке лікування знаходиться окремо від місця, де відбувається покарання, то час перебування цьому лікувальному закладі зараховується в строк покарання, але при умові, що засуджений не викликав сам хворобу з наміром перервати виконання вироку.