Примусове лікування

Кримінальний кодекс Польщі передбачає застосування так званих мір безпеки медичного характеру, які не є покаранням і застосовуються до осіб, які не можуть усвідомлювати своїх дій і керувати ними, тобто до неосудних. Ст.79 ККП передбачає поміщення по постанові суду в закритий заклад для психічно хворих або іншу лікувальну установу тих осіб, які здійснили суспільно небезпечні дії, визнані судом такими, що не підлягають відповідальності і являють небезпеку правопорядку при залишенні їх на волі.

Передбачається поміщення в такого роду установи також і тих злочинців, які мають зменшену здатність усвідомлення або керування своєю поведінкою, якщо їх залишення на волі являє небезпеку.

Якщо ж такий злочинець судом був позбавлений волі, то питання про те чи слід виконувати покарання, суд вирішує після звільнення з лікувальної установи.

Питання про застосування примусових мір до неосудних осіб вирішує суд, якому підсудна дана справа. Особливою постановою суд оформлює також поміщення в лікувальний заклад обвинуваченого в зв'язку із зловживанням ним міцними напоями або іншими одурманюючими засобами.

Постанову відносно звільнення з лікувального закладу також виносить суд. Перед винесенням постанови про звільнення засудженого з лікувального закладу, суд запитує у адміністрації вказаних закладів відомості про стан здоров'я і про поведінку засудженого.

Приведення у виконання вироку про позбавлення волі у випадку якого психічного розладу або іншої важкої хвороби засудженого, який залишається на волі, відкладається до його видужання.

Згідно ст. 128 кримінального кодексу Румунії не відповідають за злочинні діяння особи, які в момент їх здійснення знаходились в стані неосудності із-за психічного розладу або по інших причинах.

Якщо хвороба обвинуваченого визнана невиліковною, справа припиняється, а до обвинуваченого можуть бути застосовані так звані «міри безпеки».

В тому випадку, коли медичною експертизою встановлена хвороба звинуваченого, яка не перешкоджає порушенню або продовженню провадження по справі, і можливо видужання обвинуваченого, провадження справі припиняється до видужання обвинуваченого. Суд по заяві прокурора виносить постанову про поміщення його в лікарню.

До мір безпеки відноситься поміщення душевнохворих правопорушників, а також порушників з фізичними і психічними статками в приют. Сюди ж, до мір безпеки відноситься заборона відвідувати певні місця і займатися певною професією або ремеслом.

Душевнохворі можуть бути інтерновані в спеціально призначені для з установи або в спеціальну секцію будинку для душевнохворих. Інтернування передбачає тих обвинувачених або засуджених за злочинне діяння, яке кваліфікується законом як злочин або проступок, які внаслідок душевного захворювання являють суспільну небезпеку для окремих осіб і суспільного порядку.

Указ про інтернування дає суд по заяві прокурора. Інтернування може бути проведено по заяві прокурора, навіть якщо було винесено рішення про припинення справи. Інтернована особа може бути звільнена тільки в тому випадку, якщо вона вже не є більше небезпечною.

Припинення, відміна або заміна мір безпеки можуть проводитися в офіційному порядку по заяві прокурора або заінтересованих осіб. Заява про залишення на волі може подаватись також і директором лікарні, судовою радою або опікуном особи, яка знаходиться в ізоляції. У випадку відхилення заяви про звільнена вона може бути поновлена лише через 6 місяців після відмови. Прокуратура може просити про звільнення в любий час.

Суд, розглядаючи заяву, заслуховує заінтересованих осіб і прокурора, запитує відомості про судовий процес і про обставини, при яких злочинне діяння мало місце, а також про особи, до якої застосовуються міри безпеки.

Заслухавши прокурора, голова суду, якщо рахує це потрібним, призначає одного або більше експертів, однак не з числа тих, які висказали свою думку на процесі, а також не з числа осіб медичного персоналу місця ізоляції.

Крім інтернування в будинку для психічно хворих закон передбачає, як вказувалось вище, також поміщення правопорушників з фізичними і психічними недостатками в приюти. Останнє застосовується по вироку суду після відбуття покарання засудженим, якщо через його хвороби або хронічне отруєння алкоголем він є небезпечним для оточуючих або для суспільного порядку. Особи, поміщені в такі приюти підлягають спеціальному медичному лікуванню і притягуються до роботи у відповідності з їх фізичним і психічним органом. Режим в приюті повинен бути м'яким. Звільнення з приюту проводиться на тих же умовах, що і припинення інтернування в будинки для психічно хворих.

Така міра захисту, як заборона входити в певні місця, може бути застосована по відношенню до осіб, які скоїли злочинне діяння під впливом хворобливої схильності до алкоголізму. В рішенні вказується характер місць, відвідання яких заборонено. Строк заборони встановлюється від 6 місяців до 3-х років після відбуття покарання.

Заборона займатися певною професією або ремеслом може бути винесена в тому випадку, коли встановлено, що проступок скоєний через здатність, непідготовленість, халатність або невиконання статутів при виконанні своїх обов'язків.

Заборона може бути винесена на певний строк або назавжди після розгляду заключення комісії спеціалістів. На час заборони дана особа може працювати лише під наглядом і відповідальністю іншого спеціаліста. По відношенню осіб, засуджених до позбавлення волі, покарання може бути відстрочене прокуратурою, якщо на думку одного або більше експертів, призначених в службовому порядку, ця особа знаходиться в такому стані розумової і фізичної ослабленості, який робить відстрочку необхідною.

В тих випадках, коли душевне захворювання виникло після вступу вироку в законні силу або в ході виконання його, виконання покарання припиняється до видужання засудженого.

Суд того округу, де покарання приводиться у виконання, віддає розпорядження про поміщення засудженого в лікарню. В цьому випадку час, проведений в лікарні, зараховується в строк покарання.

Отже, з усього викладеного можна зробити висновок, що законодавство перерахованих вище країн по відношенню до осіб, які скоїли суспільне небезпечні дії в стані неосудності або захворівших душевною хворобою після скоєння злочину, переслідує ціль забезпечити безпеку суспільства і передбачити скоєння такими особами повторного небезпечного діяння, а також вилікування хворого від його страждання з тим, щоб він став корисним членом суспільства. Ця ціль досягається шляхом застосування мір, які називають як «примусове лікування» (Болгарія, Угорщина), «міри безпеки» (Румунія), «міри забезпечення судово-медичного характеру»(Німеччина), і «міри безпеки медичного характеру»(Польща).

Висновок.

Дослідивши всі аспекти даної теми можна зробити висновок, що Законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує тему забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу.