Відпустки, їх види та порядок надання

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, уста­новами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадяна­ми України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстро­кові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівни­ки і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засудже­ні до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.

Право на відпустку забезпечується гарантованим надан­ням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпуст­ки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім ви­падків, які передбачені ст. 24 цього закону. На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не нада­ють її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпуст­ка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону "Про відпустки" — надається відпустка без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисцип­ліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно зч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'яз­ку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк тру­дового договору. У цьому випадку чинність трудового дого­вору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, про­довжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

У тлумаченні деяких статей Закону України "Про від­пустки" М. Пузир обгрунтовано ставить питання про мож­ливість відкликання працівником заяви про звільнення у час використання відпустки у разі звільнення (Практика застосування Закону України "Про відпустки" // Праця і зарплата. - 1999. - №7 (167). - Квітень. - С. 19). Ду­мається, що якщо днем звільнення при цій ситуації є ос­танній день відпустки, працівник має право відкликати заяву про звільнення до цього дня включно.

Види відпусток. Законом України "Про відпустки" пе­редбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цьо­го Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудо­вим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 ка­лендарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічуєть­ся з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні трива­лості відпусток.

Окремим категоріям працівників, вказаним в ст. 6 Закону "Про відпустки", надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, промислово-виробничому персоналу вугіль­ної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисло­вості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 кален­дарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'є­рах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається що­річна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів не­залежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше; працівникам лісової промис­ловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад працівників лісової про­мисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким на­дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календар­них днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 9 червня 1997 p. №570 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законо­давства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. — С. 402). Воєнізованому особовому складу гірничоряту­вальних частин надається щорічна основна відпустка трива­лістю ЗО календарних днів, невоєнізованим працівникам гірни­чорятувальних частин — 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна від­пустка тривалістю 31 календарний день. При наданні праців­нику відпустки у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її визначається в залежності від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після виповнення пов­ноліття в залежності від тривалості відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.