Ст. 124 Конституції визначає, що судова система України поділяється на дві гілки – суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції. Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є Конституційний суд.
Згідно ст. 125 Конституції судова система України будується за принципом територіальності та спеціалізації; що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. За цією статтею відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися, а можуть і не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за принципом територіальності з урахуванням транспортних комунікацій і зв’язку між населеними пунктами забезпечує наближеність судів до населення та їх доступність. Спеціалізація суддів або цілих судів з розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практики його застосування.
На сьогодні до спеціалізованих судів можна віднести арбітражні(господарські) суди, функціонуючі як самостійний суб’єкт судової влади; та військові суди.
Згідно з Законом України “Про судоустрій”, систему загальних судів України складають Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.
Місцеві суди (районні(міські), військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою цієї системи. Це є суди першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних, господарчих, кримінальних та адміністративних справ. Саме тут повинна широко запроваджуватися спеціалізація судів. Конституція дає можливість в новому законі про судоустрій створення спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад, сімейних, адміністративних, фінансових тощо. Передбачені конституцією вищі спеціалізовані суди мають виконувати функції судового нагляду за діяльністю відповідних судів нижчого рівня.
Ст. 129 Конституції визначає основні засади судочинства:
1. законність;
2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3. забезпечення доведеності вини;
4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6. забезпечення обвинуваченому права на захист;
7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9. обов'язковість рішень суду.
В п.4 мова йде про змагальність у судовому провадженні кримінальних справ, і цей принцип повинен активно втілюватися в судове провадження. Можливості захисту та обвинувачення у провадженні кримінальних справ щодо збирання і представлення судові доказів повинні бути однаковими. Сьогодні ж підсудний і його захисник не мають таких прав, як державний обвинувач. Реалізація принципу змагальності тісно пов’язана із здійсненням прав і свобод людини.
Важливим є положення ст. 130 Конституції, що фінансування та належні умови функціонування судів та діяльності суддів забезпечує держава. На утримання судів у Державному бюджеті визначається окрема видаткова стаття.
За ст.3 Закону “Про судоустрій” діяльність суду спрямована на зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням і має завданням охорону від посягань на закріплені у Конституції суспільний лад, його політичну та економічну системи; на права і свободи громадян; права і законні інтереси державних підприємств, установ та організацій; а також виховання у громадян неухильного виконання Конституції та законів.
За ст.4 Закону “Про судоустрій” суди здійснюють свою діяльність шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, та кримінальних справ, рішення за якими пов’язані з застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.
Згідно зі ст.8 всі суди України утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів.
Ст. 10 передбачається як колегіальний, так і одноособовий розгляд справ. В судах першої інстанції кримінальні і цивільні справи розглядаються судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або суддею одноособово у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним та Цивільним процесуальним кодексами. Розгляд справ судами другої інстанції в касаційному та порядку нагляду, здійснюється тільки колегіально.
Народні засідателі користуються всіма правами суддів.(ст. 11).
Розгляд справ у всіх судах України є відкритим, крім випадків, встановлених законом.
Закон передбачає участь в судовому процесі прокурора, який сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи. Також в суді можуть приймати участь захист (адвокат) та представники громадських організацій та трудових колективів.
Порядок провадження справ в судах визначається процесуальними кодексами.
Носіями судової влади є судді(ст. 1 Закону “Про статус суддів”), вони є недоторканими(ст.13). Згідно ст.9 Закону “Про статус суддів” судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються відповідно обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів. В Республіці Крим судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються Верховною Радою Республіки Крим. Судді інших судів обираються Верховною Радою.
Згідно ст. 125 Конституції України найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України. Його діяльність регламентує гл. 4 Закону України “Про судоустрій”.
Верховний суд у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами; вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику, вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних договорів України та ін.
В ст. 40 подано таке положення: “Відповідно до Конституції України Верховному Суду України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України”. Але ж це положення відповідає конституції 1978р.(ст.103), а в конституції 1996р. немає положення про те, що Верховний суд має право законодавчої ініціативи.
Ст. 41 Закону про судоустрій визначає, що Верховний Суд України обирається Верховною Радою України строком на десять років у складі Голови, заступників Голови, членів Верховного Суду і народних засідателів.
Верховний Суд один раз у п'ять років інформує Верховну Раду про свою діяльність.
Завантажити реферат