В умовах становлення держави та реального втілення принципу верховенства права виникає необхідність у проведенні радикальної судово-правової реформи як найважливішого інструменту побудови саме такого суспільства, яке визначене Конституцією.
Схвалена Верховною Радою в квітні 1992р. Концепція судово-правової реформи була значним кроком в указаному напрямку. В перші роки її реалізації були прийняті важливі закони (“Про статус суддів”, “Про нотаріат” та ін.) та внесені зміни та доповнення до чинного законодавства, які спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, судовий контроль за арештом та ін.
Проте було здійснено лише частину першого етапу реформи. Другий етап передбачав створення спеціалізованих судів – адміністративних, сімейних, зі справ неповнолітніх; створення Вищого апеляційного суду України; третій етап - проведення подальшої роботи по спеціалізації судів; реалізація наукових програм по удосконаленню судово-правової реформи та ін.
В 1995 році реформа загальмувала і набула вузько відомчого характеру. Одним з головних факторів такого перебігу подій стала відсутність фінансування реформи.
З прийняттям нових законів та під дією інших факторів виникла необхідність розробки нової концепції.
10 грудня 1994р. розпорядженням президента було утворено Комісію з розробки Концепції судово-правової реформи в Україні та зобов’язано цю комісію до 28 лютого 1995 року подати проект Концепції. Потім іншим розпорядженням від 22 листопада 1995р. було утворено комісію для доопрацювання концепції та строк її подання перенесено на 1 березня 1996р. Указом президента № 1128/97 від 8 жовтня 1997 року було створено Координаційну раду з питань судово-правової реформи на чолі з В.П Пустовойтенко, основним завданням якої є знову ж таки розробка Концепції; у Верховній Раді було створено постійну Комісію з питань правової політики і судово-правової реформи.
Не дивлячись на ці заходи, Україна досі не має відповідного дійсності офіційного програмного документа щодо подальшого розвитку та реформування судової системи.
При розгляді деяких Конституційних норм щодо судової системи були наведені приклади невідповідності реального життя та законів цим нормам. Крім зазначених, існує ще маса таких протиріч, деякі з яких носять взагалі парадоксальний характер. Наприклад, за чинним законодавством обсяг прав обвинуваченого фактично ширше, ніж у потерпілого. А за недостатності коштів у держави на захист потерпілого це протиріччя ще більш поглиблюється. До того ж чинним процесуальним законодавством порушується деякі права людини.
А тому основними завданнями судової реформи на найближчий час є приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції, прийняття нових законів (в першу чергу про судоустрій), у яких повинні бути реалізовані всі конституційні норми (про апеляційний суд, про суд присяжних, про утворення спеціалізованих судів та ін.); налагодження фінансування діяльності судових органів та ін. Робота по забезпеченню у процесуальному законодавстві права свободи та особистої недоторканості та права недоторканості житла, згідно з п.13 Перехідних положень Конституції, повинна бути здійснена до 2001 року.
*****
Як показує історичний розвиток, стан судової системи, її демократичність, об’єктивність рішень по справам напряму залежать від наявності державності. Тобто зараз, коли Україна здобула незалежність, є всі можливості для створення демократичної судової системи.
І це повинне бути одним з найголовніших завдань на шляху входження України в європейське та світове співтовариство як правової держави.
Список використаної літератури
1. Конституція України.
2. Закон України “Про судоустрій” від 5 червня 1981р. із змінами, внесеними згідно із Законами №2464-12 від 17.06.92, №4017-12 від 24.02.94.
3. Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 зі змінами і доповненнями, внесеними законами №2350-12 від 15.05.1992, №2691-12 від 14.10.1992, №3346-12 від 30.06.1993, №96 від 20.02.97 р.
4. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р.
5. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 2.02.1994р. №3913-XII, 24.02.1994 р. №4015-XII, 5.10.1995 р. №358/95-ВР, Постановою Верховної Ради України від 6.05.1993р. №3192-XII.
6. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р.
7. Концепція судово-правової реформи в Україні, Затверджена Постановою Верховної Ради України №2296-XII від 28.04.1992р.
8. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії з розробки Концепції судово-правої реформи”. №182/94-рп.від 10.12.1994р.
9. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії для доопрацювання проекту Концепції судово-правової реформи в Україні”. N 417/95-рп від 22.11.1995р.
10. Указ президента України “Про Координаційну раду з питань судово-правової реформи” №1128/97 від 08.10.1997р.
11. “Положение о третейском суде для разрешения хозяйственных споров между объединениями, предприятиями, организациями и учреждениями”. Утверждено постановлением Госарбитража при Совете Министров N 121 от 30.12.1975г.
12. В. Онопенко. Конституція й судочинство: розбіжності та парадокси// Закон і бізнес. – 1997.- №42.
13. Ю. Димитров. Навіщо нам потрібен апеляційний суд?// Право України. – 1994. - № 3-4.
14. Г. Омельяненко. Нова Конституція України і питання судової влади та судочинства// Право України. – 1996. - №10. – С. 11-16.
15. В. Бойко. Нова Конституція і судова влада// Право України. – 1997. – №1. – С. 16-18.
16. Г. Омельяненко. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні// Право України. – 1998. - №1. – С. 73-78.
17. Касинюк Л.А. Основи Конституційного права України. – Харків: ТОВ “Одісей”. – 1997.- 160с.
18. О.О.Шевченко, В.О.Самохвалов та ін. Історія держави і права України. За ред. проф. В.Г.Гончаренка. Курс лекцій. – Київ.:“Вентурі”., 1996. – 288с.
Завантажити реферат