· за останню умову Борис Павлович ставить доброзичливу і ненав’язливу допомогу дорослих. Допомогу, котра би не була підказкою, але запобігала б перетворенню свободи в безнаказаність.
Нікітін в якості сходинок до творчості - від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і , нарешті, нікому не відомих - пропонує розроблений і випробуваний життям метод ігор для розвитку, котрі об’єднуються загальною, спільною для них всіх ідеєю і мають такі
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ІГОР:
1??кожна гра - набір задач, котрі дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратиків з картону, пластику, деталей конструктора і т.ін.
2??завдання до задач подаються дитині в різній формі (моделі, малюнка плоского в ізометрії, кресленні, письмовій чи усній інструкції - демонструючи різні способи передачі інформації.
3??в основі всіх ігор заладено принцип “від простого до складного”.
4??ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині весь час іти вперед. Будуючи модель, дитина вчиться сама брати всю необхідну їй інформацію з реальної дійсності.
5??ігри мають наочний розв’язок у вигляді простих речей, котрі можна побачити і потрогати. Таким чином, дитина може сама перевіряти себе і контролювати правильність виконання завдань.
6??ігри - відкриті для вдосконалення. А можливість створювати нові варіанти завдань - це вже елемент творчості вищого рівня.
7??завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї “межі”, де іде найактивніший розвиток.
Крім того, в іграх є об’єктивний критерій, за яким можна бачити коли дитина виросла настільки, що гра вже нічого їй не дає - це кількість самостійно виконаних завдань. Але й після цього в іграх залишаються дві істотні сходинки розвитку такі як :
І. скорочення часу, протягом якого дитина виконує завдання
ІІ. власна творчість, придумування нових моделей.
Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони особистості, задовольняються різні інтелектуальні і емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. А з іншого боку, гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони. Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії і тривалістю. Вона наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад всередині свого простору, що і захоплює гравців.А елемент напруги в грі надає їй певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх його боків : на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та ін.
Щоби досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, не достатньо просто купити чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя - це просто фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою - це вже те динамічне і неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак, Нікітін в своїй книзі “Ступеньки творчества или развивающие игры” приблизно окреслює ті правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри і які допомогли б досягти успіху.
Отже, ПРАВИЛА ГРИ :
· будь-які ігри тільки тоді бувають плідними, коли малюк грається в них із задоволенням. Творчість завжди пов’язана з підвищеною інтелектуальною напругою. Інтерес до цієї напруги і треба у дитини розвивати. Саме розвивати, тому що сам він ніколи не з’являється. Іноді батьки просто не знають джерела, звідки цей інтерес виник, хто і коли його в дитині посіяв і хто підготував грунт. В іграх діє така закономірність : чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе.
· головна умова успіху в іграх - посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших в досягненнях дитини, в її прогресі і ростові. Але дитину краще не перехвалювати. Завжди треба їй показати резерв її можливостей - що можна робити ще краще.
· треба гратися тільки тоді, коли є до цього бажання. Примус і тиск здатні дуже легко притупити зацікавленість грою. Бажання ж дитини батьки можуть тонко формувати (чи то власним прикладом, чи запрошуючи до гри інших дітей, чи навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, “заборонений плід”).
· дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна ні словом, ні поглядом, ні жестом допомагати, треба утримуватися від коментарів, щоби малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває в дитині самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину, щоб вона знайшла їх сама. Іноді, коли відчувається що дитина здатна з цим впоратися, можна попросити її довести , що помилки в певному місці нема.
· треба починати ігри з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє зі свого успіху, це стимулює її і додає сили та впевненості.
· можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри. Бо зміна видів діяльності запобігає втомі і нудьзі.
· якщо в сім’ї кілька дітей, бажано кожній дитині мати по 1 комплекту гри, бо дітям разом грати в одну й ту саму гру завжди набагато цікавіше.
· під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями і вподобаннями дитини і спрямовувати більше уваги саме на них, не забуваючи, звичайно, про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те що їй сподобається.
· під час гри має бути невимушена атмосфера - вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить, лежить чи т.ін., не треба стримувати рухової активності дітей.
· дуже добре проводити перегони, змагання хто швидше впорається з завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку - це завжди велика нагорода для дитини.
ВИСНОВОК
На завершення я хотів би зробити очевидний на мою думку висновок про те, що метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей вартий для застосування широким загалом батьків і навіть в дошкільних навчальних закладах, а оскільки ігри бувають дуже різні за складнісю, то деякі з них будуть корисні і для школярів (як наприклад ігри на зорову пам’ять, увагу, тощо).
Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти і , здається, крім всього іншого, роблять дитину більш життєздатною і спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. І невід’ємною їхньою частиною є внутрішній стержень - дух.
ЛІТЕРАТУРА :
Никитин Б.П. “Ступеньки творчества, или развивающие игры” М. 1988
Никитин Б.П. “Мы, наши дети и внуки” М. 1989
Баженова М.Н. “Педагогічний пошук” К. 1989
Гессе Г. “ Игра в бисер” М. 1984
Гейзінга Й. “Homo ludens” К. 1994
Завантажити реферат