Дизентерія (Dysenteria)

Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної ди­зентерії використовують антибіотики: левоміцетин, біоміцин, те­трациклін, тераміцин. Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із зазначених препаратів становить 6—7 днів; її встанов­люють на підставі клінічного ефекту. Широко використовують вітаміни.

Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіо­тиків: для левоміцетину по 0,5 г 5 разів на день, для біоміцину, тетрацикліну й тераміцину — по 300 000 ОД (що відповідає 0,3 г препарату) 4 рази на день. Для стимуляції імунних властиво­стей організму і десенсибілізуючої дії на організм рекомендує­ться крім лікування антибіотиками застосовувати вакцинотера­пію. Для цього спиртову дивакцину з бактерій Флекснера — Зон­не, приготовлену за методом Чорнохвостова, вводять підшкірне в дозах: у 1-й день лікування 0,5 мл, а на 3, 5, 7-й дні — по 1 мл. Для неспецифічної десенсибілізації організму призначають ди­медрол, діазолін або дипразин.

Якщо немає антибіотиків, можна застосовувати сульфаніл­амідні препарати — сульгін, фталазол, дисульформін (по 1 г 4 рази на день протягом 5—7 днів); проводячи лікування цими препаратами, хворому дають багато пити.

У лікуванні токсичних форм дизентерії поряд з анти­біотиками слід застосовувати антитоксичну протидизентерійну сироватку (внутрішньом'язово по 50 000—60 000 АО на день про­тягом 2—3 днів).

Під час загострення хронічної дизентерії дуже важливий індивідуалізований підхід до кожного хворого, оскільки хронічна дизентерія, як правило, поєднується з усклад­неннями, а також із іншими процесами (ахілія, гастрити, гель­мінтози тощо). Після купірування гострих явищ (загострення, рецидив) треба лікувати супровідне захворювання.

У період загострення хронічної рецидивую­чої дизентерії антибіотики призначають за тими самими схемами, що й під час лікування гострої дизентерії. Крім того, через день вводять спиртову дивакцину Чорнохвостова. її впор­скують підшкірне, починаючи з дози 0,2 мл у перший день лі­кування, поступово підвищуючи дозування протягом наступних п'яти днів до 1,5 мл.

Крім застосування антибіотиків і вакцинотерапії у лікуванні хворих на хронічну дизентерію слід застосовувати лікувальні клізми (ромашкові, з колоїдної дисперсної солі норсульфазолу, риб'ячого жиру, 1 % розчину таніну, вазелінового масла для при­скорення репарації слизової кишки), загальнозміцнювальну те­рапію (глюкозо-вітамінотерапія, переливання крові, плазми, ери-троциарної маси і фізіотерапія).

Схеми лікування дітей Лікування дітей, хворих на гостру і хронічну дизентерію, грунтується на тих самих прин­ципах, що й лікування дорослих. Проте слід звертати особливу увагу на правильний режим, забезпечувати ретельний догляд і правильне харчування хворої дитини.

Для лікування гострої дизентерії застосовують такі схеми:

а) левоміцетин: добова доза для дітей до 3 років 0,04 г (40 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших від 3 ро­ків — від 0,8 до 1,2 г;

б) синтоміцин: добова доза для дітей до 3 років 0,08 г (80 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших — від 1,2 до 2 г;

в) біоміцин, тетрациклін або тераміцин: добова доза для ді­тей до 3 років — 20 000—25 000 ОД на 1 кг ваги; добова Доза для дітей старших — 25 000—30 000 ОД на 1 кг ваги.

В разі лікування в стаціонарі добову дозу розподіляють на 4 приймання; в разі амбулаторного і домашнього лікування до­бову дозу можна розподілити на 3 приймання. Цикл лікування триває не менше ніж 7 днів.

У процесі лікування дітей, хворих на хронічну дизентерію, слід виявляти супровідні гельмінтози і проводити дегельмінтиза­цію (після стихання гострих явищ дизентерії). Для дітей, хво­рих на хронічну дизентерію, треба створювати спеціальні групи в яслах і дитячих садках.

Умовою виписування з стаціонара дорослих і дітей, що оду­жали від дизентерії, є зникнення всіх клінічних проявів хвороби, а також негативні (2—3 рази) результати посіву випорожнень на дизентерійні бактерії. Особливо ретельному бактеріологічно­му контролю підлягають виписувані з стаціонара працівники харчових підприємств, водопроводу, мережі громадського хар­чування і дитячих закладів. Там, де бактеріологічний контроль неможливий, слід виходити з клінічного одужання: виписувати на 4—6-й день від моменту нормалізації випорожнень, з наступ­ним диспансерним наглядом до одного року.

В окремих випадках виписувати можна після 7-го дня хворо­би — відразу після зникнення клінічних явищ, проте обов'язко­вими умовами цього є повне і послідовне завершення терапев­тичного курсу дільничним лікарем або фельдшером вдома і в шлунково-кишковому кабінеті з наступним наглядом за виду­жуючим, врахування тих санітарно-побутових умов, у яких він перебуватиме після виписування. Завершувати терапевтичний курс треба іншим антибіотиком, ніж той, який використовував­ся для лікування хворого в стаціонарі. Особам, які перенесли гостру дизентерію, в ряді випадків, якщо видужання дуже за-тяглося, слід призначати протирецидивне лікування.

Профілактика. Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану насе­лених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись пра­вил особистої гігієни: мити руки, перед їдою обов'язково обми­вати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.

Велике значення має виконання вимог харчової гігієни (зберігання продуктів, кулінарна обробка їх, видача споживачеві й продаж), а також систематична боротьба з мухами: правильна будова й очищення помийних і вигрібних ям, смітників, знищен-т ня мух у місцях виплоду їх за допомогою 10% дуcтів ДДТ, а в житлових і виробничих приміщеннях — обпилюванням дуета­ми ДДТ і за допомогою липучого паперу.

Всі хворі на дизентерію підлягають госпіталізації. Залишати хворого вдома можна тільки у виняткових випадках, з дозволу районного епідеміолога і лише в разі задовільних санітарних умов у квартирі. Обов'язковим є наступний нагляд за вогнищем. Хворі на хронічну дизентерію повинні перебувати на обліку шлунково-кишкових кабінетів і поліклінік, а також проходити курс лікування в періоди загострень.

Необхідно суворо дотримуватись усіх вимог гігієни в ото­ченні хворих на хронічну дизентерію. Після госпіталізації хво­рого на гостру або хронічну дизентерію у вогнищі роблять за­ключну дезинфекцію.

Хворих на хронічну дизентерію не допускають до роботи на харчових підприємствах, в їдальнях, магазинах, дитячих колек­тивах, і вони підлягають диспансерному нагляду.

Щепна профілактика (ентеральна, чи підшкірна, вакцинація) через недостатню ефективність не має самостійного значення і може лише доповнювати систему загальних профілактичних заходів. Тепер немає ніяких доказів прямої ефективності всіх запропонованих методів вакцинації, внаслідок чого дальше про­ведення щеплень проти дизентерії більшість авторів визнають недоцільним.